Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

- Можливо я візьму академвідпустку. Мені потрібні гроші Ліз. Робота.

Деякий час мовчимо, кожна у своїх думках. Чайник розривається від свисту, поки Ліза не вимикає його. А я навіть не чую, настільки замислилась, занурилась у думки.

- Як у вас з Єгором?

- Чудово все. З Артемом він знову спілкується попросивши більше не пускати таких слухів.Він такого не любить.

- Я рада за вас.

- Лір....

-Мммм?

- Ти не можеш покинути університет. Просто не можеш. Як же твоє майбутнє? Хочеш я попрошу Єгора поговорити з Артемом?

- Ні. Не потрібно вплітати сюди ні тебе ні твого хлопця. Це між нами.

- Ти щось мені не кажеш, так? Що ще є?

- Ліза я не можу і не хочу. Але ти права, є дещо глибше ніж проста примха Артема познущатись. І якщо чесно я навіть не знаю, хто тут більше винний, я чи він.

Подруга обіймає мене сильно притискаючи до себе.

- Щоб ти не вирішила, я з тобою. Ти хороша людина. Я тебе знаю.

- Дякую. - Обіймаю Лізу у відповідь майже плачучи від її слів. Для мене так важливо, знати, що є хтось, хто не рахує мене корисливою людиною.

- Мені треба йти. Ти завтра будеш?

- Не знаю Ліз. Подумаю.

- Ти так і не розповіла де телефон.

- Так? - розсіяно перепитую. - В Артема.

- Чому він у нього?

- Я забула його.

-Оооо, і він сьогодні мені нічого не сказав навіть. Міг віддати.

- Напевно. Все складно.

- Добре. Ліра завтра маєш бути вунівері, зрозуміла?? Ніяких думок про " кину, візьму академку й тому подібне ", ти повинна довчитись.

Весело сміюсь, відчуваючи як Лізи настрій передається мені, як важкість від подій вчорашнього дня, відступає у тінь минулого. Як би там не було, я зі всім впораюсь.

- Як скажеш, Ліз. Дякую.

Подруга взувається, на прощання знову обіймає й виходить з квартири.

Роблю собі чай, встаю біля підвіконня роздивляючись листя на деревах де - не - де пожовтівши. Скоро жовтень. Один місяць - вересень - приніс стільки всього. Невже таке буває? Після візиту подруги мій моральний стан трішки покращився, але думками все одно повертаюсь до вчорашніх слів Артема. Про мою мати і його тата.

До речі. Мама. Де вона? Хіба вона вже не повинна бути вдома?

У двері хтось знову стукає. Тихо й нерішуче. Точно не мама, вона б відкрила своїм ключем. Відчиняю двері й завмираю від здивування. Бойко Антон. Тато Артема. Мамин керівник. Ого.

- Добрий день Ліра. - Говорить привітним тоном й без запрошення заходить до квартири.

- Д-д-добрий.

Як ні в чому не бувало проходить на кухню, вмощуючись на табуретці біля стіни.

- Ти знаєш хто я?

- Так. Мамин керівник. Тато Артема Бойко.

Попередня
-= 25 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Сталин 20:57:58

понаписують бозна що, а потім виправдовуються)


Сталин 20:56:46

понаписують бозна що, а потім виправдовуються)


Stefaniya 20:40:53

Шановні читачі, стиль військова історія стоїть помилково) Все інше вірно)


Додати коментар