Слава ЗСУ!

- Так. - Важко зітхає. - А ще я зустрічаюсь із твоєю мамою, допоміг вступити тобі увнз....

- Знаю. - Перебиваю йогона півслові. Дивуюсь його красі. Такі ж зелені очі, як і в Артема. Волосся майже чорне, зм'якимвідливом медового кольору. Статний, високий із засмаглою шкірою в дорогому костюмі. Він так безглуздо виглядає на нашій кухні, що в середині себепочинаюсміятись.

- Я чув у тебе проблеми?

- Які? - перепитую.

- Мій син дізнався про нас із твоєю мамою. Так?

- Так.

- Перетворив твоє життя на пекло?

- Можливо...

- Я хочу, щоб ти дізналась, чому я зустрічаюсь з Марією, твоєюматір'ю. Тобі ж цікаво?

- Чекайте. Я щось не розумію. Ви питаєте про знущання Артема, знаєте про них і тут же хочете розповісти, чому ви з мамою?

Для чого?

- Тому що доросле життя важке, Ліра. Інодідоводитьсяусе життя платити за помилки молодості.

- Тоді пояснітьсвоємудорослому сину, що я не винна у ваших стосунках.

- Вже. Він зрозумів.

-Хахахах, не думаю, що він зрозумів.

- Йому потрібен час. Ти хочеш знати правду?

Хмурюсь. А мені потрібно її знати??

- Так. - Відповідаю.

Антон збирається із силами, бачу це по виразу його обличчя. Уважно дивиться на мене й каже:

- Артем не мій син. А ти... Ти моя донька, Ліра.

Завмираю не вірячи своїм вухам. Що????!!!

10

Я його донька??! Артем не його син??! Як це так? А чий він тоді син? І....виходить мій батько мене не кидав декілька років назад, він зробив це вже дуже давно?

Навіть не знаю, що відчуваю. Просто тупо дивлюсь на Антона Мироновича відмічаючи неймовірну схожість з Артемом. Як він може не бути його батьком?? Як може бути моїм? Ми не схожі. Зовсім. У мене світле волосся, блакитні очі, бліда шкіра, в нього ж все навпаки. Як так??!!!

Закриваю обличчя долонями. Я не вірю. Не вірю…

- Я вам не вірю.

- Розумію. – Відповідає з приємною посмішкою. – Але це правда. Ти моя донька. Я сам не знав, твоя мати тільки розповіла мені.

Розповіла? Тобто мама знала?! Боже. Я не можу. Це вже занадто.

- Чому ж вона мені не розповіла? – Відчай чути в моєму голосі.

- Я не знаю. Але скоро вона прийде додому і ми про все поговоримо.

- Ви ж хотіли розповісти чому з моєю мамою разом?

- До того як я дізнався про все…. Не так.

Вмощується на табуретці краще, схрещує пальці рук й говорить відстороненим голосом, ніби повністю занурився у спогади.

- Двадцять років назад ми з твоєю мамою зустрілись на роботі. Вона була юна, на випробувальному терміні, я вже працював у тому банку декілька років. Як тільки я її побачив, то зрозумів – моя. Повинна бути моєю. Спочатку твоя мати не хотіла зустрічатись, але згодом я зміг добитись її прихильності. Ми зустрічались, планували одружитись… а потім повернувся мій батько, депутат. Він вирішив, що його син не повинний зустрічатись із простою дівчиною. За допомогою погроз ми переїхали в інше місто. Там мій батько змусив мене одружитись з Анжелою. Вона була вже вагітна від когось. До речі теж донька одного із депутатів.