Слава ЗСУ!

На хвилину завмирає замислившись. Деякий час уважно на мене дивиться, а потім продовжує.

- Я не знав, що твоя мати вагітна була, коли поїхав. Вона сама не знала. А потім, через п'ятнадцять років я переїхав сюди. Додому. А не так давно зіштовхнувся із Марією у банку. Коли я побачив їїмиючупідлогу гнів затопив мене, адже ця жінка…Вона не повинна виконувати цю брудну роботу. Я розповів все твоїй мамі, чому я поїхав не попрощавшись. Марія усе зрозуміла. А не так давно зізналась, що ти моя донька. І я вірю. Ти так схожа на мою мати, Ліра.

Сльози стоять в його очах, коли він переводить погляд на мене.

- Не розумію. Якщо це правда… То виходить мій батько не просто так пішов від нас. Він дізнався правду? Чи він завжди це знав, що я не його донька?

- Не знаю, Ліра. Прийде мама, запитаєш.

- І що тепер буде? – Питаю байдужим тоном.

- Буде якти захочеш.

- А як же ваша дружина? Ви ж така зразкова пара? – Боже, Артем мене зітре у порох. Я руйную йогосім'ю.

- Анжела мене ніколи не кохала,які я її. У неї коханець. Ми тільки перед Артемом прикидались. Я люблю його як сина, цього не забереш. Але… Ти плід нашого кохання з Марією, Ліра. Ти моя донечка. – Тягне до мене свою руку, торкається волосся, але побачивши мійошелешенийвід такої нахабності погляд забирає її назад.

- Тобто Артем не знає, що ви не його батько?

- Поки ні.

Важко зітхаю. Мені точно треба брати академвідпустку. Артем мене знищить. Всі його страхи збуваються.

- Коли прийде мама?

- Скоро. І ще…Чому вона не може до тебе додзвонитись?

З хвилину обдумую питання, але вирішую, що це не його справа. Тому відповідаю:

- Загубила.

- Не проблема. – Посміхається. – Сьогодні ж купимо новий.

- Ага. –Відстороненозгоджуюсь.

Цей місяць стовідсотківзнущається наді мною. Ненавиджу вересні. А тепер і середу. Я не просто ушоці, я розгублена, сердита й одночасно рада. Так. Рада. Хоч і страх та образа на долю сидить у мені. У мене знову є батько. Правда головна проблема, що це батько Артема. Неважливо біологічний чи ні. Він його любить. Він його виховав. Мастив йодом перші ранки на колінах.

Вхідні двері відчиняються й заходить мама. Щаслива й усміхнена при погляді на нас зАнтономМироновичем. Ох мамо…. Що ж ти робиш із моїм життям?

- Привіт донечко.

- Привіт мам.

- Ви вже познайомились бачу. Я рада. – Мама бачить вираз мого обличчяіякось одразу тушується.

- Все добре Маш. – Антон підіймається до неї й цілує в ніс. Так мило та сором’язливо, що в головіз'являєтьсядумка : Яка мені різниця, що подумає чи зробить Артем, якщо моя мама щаслива?! Тим більш його мама має коханця. В них не справжнясім'я, а у нас може стати – справжня.

- Ліра, - мама ставить чайник на газ й присідає поруч зі мною – мені соромно, що ти дізнаєшся про це зараз, але твій тато… - дивиться на Антона – він хотів бути тобі батьком, він любив тебе. Просто він пішов, тому що у нього народилась його дитина і я його розумію. Він присвятив тобі майже вісімнадцять років.