Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

- Пробач. – Шепоче. Перемикаючись на шию, спускаючись нижче.

- Це ти пробач. – Відштовхую Артема, роблю крок назад. – Скоро ти мене зненавидиш ще більше. Пробач. – Сльози починають текти, капаючи на землю під ногами. – Пробач Артем.

Обернувшись тікаю від нього. Тікаю, не дивлячись куди біжу. Не важливо. Це все не важливо. Навіщо він поцілував мене? Через сльози все немов розмите перед очима. Я погана людина. Погана. Так не можна. Пробач Артем. Думаю це був наш перший й останній поцілунок. Це була остання хвилина, коли ти ще не рахував мене, моюсім'юкорисливою.

11

Під вечір повертаюсь додому сильно стискаючи у руках телефон, "гарячий" від дзвінків мами та Артема. Не можу ні з ким із них розмовляти. Серце ниє та болить через весь цей безлад, що відбувається в моєму житті. З'являється відчуття, що я просто за цим всім відсторонено спостерігаю, ніби це не я головна героїня цього кіно.

Тато виявився не татом. У мами нове - старе кохання. Артем поцілував мене. Дах їде від такого. Навіщо він зробив це? Для чого? Чому просив вибачення, якщо це я повинна просити. Але душа потайки радіє від його вчинку. Душа співає й танцює, що ВІН мене поцілував.

Чому все не може бути, як у нормальних людей? Чому тато Артема виявився моїм? Як взагалі Антон Миронович збирається це все пояснювати своєму НЕ синові? На що він взагалі розраховував розповівши все мені?

Краще б я не знала цього.

Мені боляче від думок, що буде з Артемом коли він про все дізнається. Боляче, що він можливо подумає, що я та мама охочі лише до грошей. На жаль скоріше за все так і буде.

АнтонаБойковже немає. Мати лежить на дивані перед телевізором перемикаючи канали. Почувши менезачиняючудвері зустрічає у маленькому коридорі.

- Привіт.

Буркаю у відповідь щось схоже на привітання.

- Ліра, я знаю тобі важко.... важко сприйняти це все, але благаю, зрозумій.

- Мам, - перебиваю її, - я не проти ваших відносин й все таке... Але й ти зрозумій. Дізнатись, що людина, яка все життя була поряд покинула мене, потім дізнатись, що ця ж людина не мій рідний тато... А потім щейяк сніг на голову новий тато. Рідний тато. - Схлипую від почуттівпереповнюючихмене. - Тато хлопця який мені подобається.

Ось я і зізналась. Більше собі аніж мамі. Артем Бойко мені подобається. Це важко. Дико. Але це так.

Мама стоїть мовчки уважно розглядаючи мене. Потім підходить ближче, ніжно обіймає, притискає мою голову до грудей.

- Все буде добре донечко. Все буде добре. - Шепоче гладячи мене по волоссю. - Я знаю, що він в університеті поводив себе не найкращим чином. Це нормальна реакція на знання якими він володів. Він знав, що тато допоміг тобі вступити до ВНЗ, знав про телефон. Як будь-яка людина, що бачить як його сім'я розпадається на частини він таким чином бунтував, показував своє відношення до цього. Це не його і не твоя вина. Просто так склалась доля.

Я посміхнулась гірко. Так склалась доля. Невже наша перша зустріч з Артемом була не простою випадковістю? Не знаю. Можливо справді є хтось, хто керує нашими долями, життям. Можливо це було написано ще навіть задовго до нашого народження. Як би там не було чомусь моє життя за короткий період часу перевернулось догори дном.

Попередня
-= 29 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

Admin 16:23:13

мається на увазі видалення користувача із ніком що сталін
який був катом і якого жодна адекватна людина прославляти не може


Admin 16:19:48

декомунізація у нас


Stefaniya 03.01.2019

Шановні читачі, стиль військова історія стоїть помилково) Все інше вірно)


Додати коментар