Слава ЗСУ!

Відсторонююсь від мами видавлюючи посмішку.

- Я спати.

Мама киває головою мило посміхаючись у відповідь.

* * *

Останні дні навчання цього тижня проходять непомітно. На диво в університеті більше ніхто не шепоче за моєю спиною неприємностей. Ніхто не сміється тихо показуючи на мене пальцем. На мене просто не звертають увагу ніби я пусте місце. Не знаю, що гірше, повне ігнорування чи пильна увага.

За обідом у п'ятницю розповідаю Лізі про все. Її реакція мене дивує. Повний спокій.

- Тоді зрозуміло чому Бойко ТАК на тебе реагував. - Говорить привітно посміхаючись Єгору, який вже сів поряд.

- І чому ж ? - Питає хлопець.

Я завмираю на секунду, не маючи бажання йому розповідати. Тим більше невідомо чи знає Артем, якого ці дні взагалі не видно вунівері.

- Вона йому подобається просто. - Сміючись каже Ліза, штовхаючи мене під столом ногою.

- Напевно. - Кажу, й відчуваю як червонію.Даремно я розповіла подрузі про поцілунок.

Єгор уважно роздивляється моє обличчя, підмічає червоні щоки й посміхається.

- Бачу, що їй він теж подобається.

- Ей. Я тут. - Бурчу.

Солодка парочка сміється зі значним поглядом дивлячись на мене.

- Ти знаєш де він? - Несподівано питає Єгор. Я розумію про кого він.

- Ні.

- Коли ти його бачила?

- Два дні назад. А що?

- Просто його немає ні в дома, де батьки живуть, ні у квартирі. Телефон вимкнутий. Я хвилююсь.

Хлопець Лізи сканує мене очима очікуючи моєї реакції. На що він розраховує? Що я знаю де його найкращий друг? Хотіла б я знати сама. Але я боюсь зустрічі або розмови із ним. Після поцілунку й прийняття того, що він мені подобається я сама не знаю як на все реагувати й що йому сказати, коли Антон розповість правду. Скоріше за все він вже її розповів, тому Артем не доступний для навколишнього світу. Думаю він зачинився від усіх й планує моє вбивство. Ну або просто переварює цю новину. Не знаю.

- Я нічого не знаю. Вибач.

Вихідні й наступний тиждень проходять довго та нудно. Мама проводить багато часу з Антоном, який підвищив її до менеджера, хоч вона була й проти. Одногрупники почали зі мною розмовляти на перервах. Більше ніхто не кривить обличчя коли проходжу повз. Повинна зізнатись це приємно. Можна навіть сказати, що все налагоджується.

Єдине, що не дає мені спати вночі це вимкнутий телефон Артема й мої думки про всю ситуацію цілком. Антон Миронович на моє запитання чи Артем вже все знає й де він, відповів, що йому потрібен час для того, щоб прийняти новини, тому він поїхав із міста.

Кожну ніч Бойко приходить уві сні розмовляючи зі мною. Деколи він свариться, кричить, що я погана людина, що я не заслуговую його тата. А деколи він пестить мої вуста своїми, роздягає поглядом змушуючи шепотіти його ім'я. Після такого я прокидаюсь спітніла й стривожена.