Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

Зуби клацають від холоду й поганого передчуття.

- Ти будеш тікати, ая наздоганяти. Як тобі?Ммм?

-Т-т-тікати?

- Угу.

Озираюсь навкруги, ніби бетоні стіни мені можуть чимось допомогти.

- Що відбувається? Артем?

Хлопці позаду гигочуть. Один із них говорить:

- Бой, давай вже. Ми всі хочемо пограти.

- В що пограти? Артем?! - Страх розповзається по спині, охоплює все тіло.

На хвилину щось спалахує в його очах, щось невідоме мені, але одразу ж гасне.

- Правила такі Ліро - Артем проводить язиком по моїй нижній губі - зараз ти біжиш в середину заводу, намагаєшся сховатись від мене - озирається на хлопців - від нас. Якщо я тебе знайду ти повинна виконати одне моє бажання, якщо ж ні... Я виконаю твоє.

Кліпаю очима немов тільки що почула якусь дурню. Не розумію чому він взагалі хоче "пограти". Це не гра.

- Якщо я не хочу грати? - пошепки питаю.

- Тоді ці хлопці заберуть тебе і я не зможу тобі допомогти. - Відповідає також пошепки.

- Я не розумію Артем. Що відбувається?

- Просто тікай. – Шепоче погрозливо. - Тікай, щоб тебе не знайшли.

- Довго ще там??!! Мені набридло.

Один із хлопців підходить ближче, відштовхує Артема й наводить на мене пістолет. Завмираю від жаху, який ніби заморозив моє тіло.

- Значить так дорогенька. Ти або тікаєш й ми граємо, або прямо зараз я роблю діру в твоїй голові. Як тобі?? ГА???

Розумію, що слова цієї людини не жарт. Мені справді потрібно вшиватись звідси. І якомога надалі. Схвильовано озираюсь на бетонну стіну висотою не менше двох метрів й прикидаю, як мені тікати. Чи взагалі я повинна послухати їх і бігти в середину заводу? Можливо краще оббігти з іншого боку й викликати таксі, яке відвезе мене в безпечне місце.

- Ну??! - Підганяє хлопець.

- Зачекай, Фрол. – Артем обходить його й знову навпроти мене. – Ліра, якщо ти не граєш, - ковтає слину – то є шанс, що Фрол натисне на курок. Він під якимись колесами. Розумієш?

Бачу, що в очах Артема немає навіть краплі здорового глузду. Зіниці розширені, це видно навіть у нечіткому світлі фар. Невже я справді заслуговую того, щоб він ставив мене під дуло пістолета? Невже образа на мене, його батька настільки сильна? Він це планував? Весь цей час, що його не було я хвилювалась, як він сприйме зраду батька. Хвилювалась, що це я погана людина, що забрала його життя, хоча розумом розумію, що моєї прямої вини тут немає. Але навіть не могла уявити, що довірившись людині, яка мені не байдужа… Хлопцю, від якого метелики внизу живота оживають…Що він підставить мене під приціл пістолета. Що захоче зіграти в якусь незрозумілу гру.

- Ти теж під чимось, так? – Тихо питаю, так щоб більше ніхто не почув.

- Можливо. – Змахує чуба рухом голови, але той знову падає на очі. Яскраві, прекрасні зелені очі, за якими я сумувала найбільше у цьому світі.

- Чому? Невже ти настільки мене ненавидиш?

- Я тебе не ненавиджу Ліра. Просто… Просто пробач мене наперед. Добре? І знай… - нахиляється до вуха, торкається вустами до щоки, лоскоче гарячим диханням. – Я не жалкую про поцілунок. А тепер тікай. Вже.

Попередня
-= 33 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

Admin 16:23:13

мається на увазі видалення користувача із ніком що сталін
який був катом і якого жодна адекватна людина прославляти не може


Admin 16:19:48

декомунізація у нас


Stefaniya 03.01.2019

Шановні читачі, стиль військова історія стоїть помилково) Все інше вірно)


Додати коментар