Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

- Не розумію, що це за гра така.

Думки про Артема відкидаю на задній план, тому що й так знаю: з його боку це помста. Все чого він хоче – знищити мене.

- Я тобі поясню, але пізніше. Зараз ти мій трофей.

Встає на одне коліно й торкається підборіддя. Смикаюсь від огиди та ненависті.

- Ні люба… Так не піде. Ти не повинна поводити себе ніби я тобі гидкий. Ти повинна дивитись мені прямо в очі виказуючи захоплення й обожнювання. Зрозуміла?

Дістає пістолет й дуло прикладає до впадини між грудьми. Я навіть не помітила коли пальто стало розстебнутим.

Киваю головою опустивши очі донизу. Тремчу від кінчиків пальців ніг до голови. Жах роз'їдає мене з середини.

Двері відчиняються й рука Фрола напружується. Однією він стискає пістолет, іншою тримає моє зап'ястя.

- Бой… Ти вчасно. – Фрол зухвало посміхається. – Я вже її спіймав.

Артем рішучими кроками заходить до кімнати концентруючи свою увагу на мені. Дивлюсь на нього й несподівано відчуваю як сльози течуть по обличчю. Фрол це помічає й цокає язиком:

- Ну-ну, дівчинко… Ти що? Чому плачеш? Боїшся його?

Схлипую. Не знаю, що ще відчуваю крім страху при погляді на Бойко. Ненависть? Розчарування? Відразу? Надію, що поможе? Напевно все відразу.

Фрол проводить тильною стороною долоні по щоці, розтираючи сльози. Уважно вдивляється в мої тремтячі губи й знову посміхається. Артем підходить ближче та встає позаду свого друга, складає руки на грудях й дивиться серйозним поглядом на мене. Майже впевнена, хоча через темряву важко сказати, що бачу в його очах біль змішаний із гнівом. Не знаю до кого ці почуття мають відношення, але надія, що він якось допоможе з'являється у мені. Скоріше за все це не правильно – вірити у це. Скоріше за все, це моя уява. Але я не можу інакше.

Фрол встає на ноги тримаючи мене під прицілом.

- Бой, - протягує йому пістолет – тримай. Ти подивишся, а я пограюсь.

Одразу ж розумію про що говорить цей недоумок. Його похітливий погляд вже гуляє по моєму тілу не прикритому пальті. Згадую, що під ним тільки тонка майка й усе.

Артем стиснувши губи в одну лінію протягує руку, щоб взяти пістолет, але в наступну секунду одним ударом ноги вибиває його із рук Фрола.

- Думаю досить. – Його голос, холодний та якийсь надломлений лунає на всю кімнату.

Фрол здивовано дивиться на нього й починає сміятись немов скажений.

- Так і знав. Борг є борг. Не важливо як ти його віддаєш, але віддати потрібно.

- Віддам, та не таким чином.

- Ні… Саме таким. Гроші мене не цікавлять, ти є знаєш.

- Знаю.

Борг??! Боже, у що він вліз?

- Тоді ти повинен здогадатись, що іншу оплату я не прийму.

- Мені все одно. Я її забираю.

Переводжу здивований погляд з Фрола на Артема й назад. Думки вирують в голові й ніяк не можуть зібратись до купи. Про що вони в біса говорять? Які це ще борги платять таким чином??!

Артем підходить до мене й простягає руку. З секунду дивлюся йому на обличчя в нерішучості, але все-таки хапаюсь за його долоню немов це рятівний жилет. Підіймаюсь на ноги й виглядаю на Фрола з-за спини Артема.

Попередня
-= 36 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Сталин 20:57:58

понаписують бозна що, а потім виправдовуються)


Сталин 20:56:46

понаписують бозна що, а потім виправдовуються)


Stefaniya 20:40:53

Шановні читачі, стиль військова історія стоїть помилково) Все інше вірно)


Додати коментар