Слава ЗСУ!

- Думаю одяг потрібно зняти.

Брови Артема злітають від здивування доверху.

- Ти хочеш зняти одяг? – Перепитує.

- Так. Він брудний. – Відрізаю холодним тоном й лізу до шафи.

Знаходжу там старий одяг мого несправжнього тата й кидаю Артему. Дістаю собі джинси й светр. Також радіючи знаходжу полотенця й чисту спідню білизну.

- Я в душ.

Говорю й проходжу повз ошелешеного Бойко у ванну кімнату. На мою радість гаряча вода все ще є й тече із крана не дивлячись на пізній нічний час. Встаю під сильний натиск води намагаючись змити з себе сьогоднішній вечір. Біль, розчарування, образа, зрада й ненависть – здається, що всі ці почуття разом із водою стікають у злив ванної. В голові порожньо й це добре. Мені зовсім не хочеться аналізувати вчинок Артема й уявляти чим це все могло закінчитись.

Через десять хвилин виходжу з-під води й насухо витираюсь полотенцем. Вдягаю спіднє, джинси й светр. Дивлюсь у дзеркало перебираючи між пальцями своє довге й світле волосся.Відображенняне радує: світла шкіра стала ще бліднішою ніж була, волосся сплутане, а очі відкриті немов у здивуванні. Темні круги під ними й подряпина на щоці нагадує про пережите тільки що. Важко зітхаю й виходжу із ванної. Артему потрібно теж змити весь бруд із себе.

- Можеш йти. – Киваю поглядом на двері у ванну помічаючи, що Артем так і стоїть як я його залишила.

Дивний вираз обличчя й здивовані зелені очі змушують мене зупинитись. Роздивляюсь його й думки про його красу спалахують в мені іскрою. На щоках й руках в Артема криваві рани які напевно нестерпно болять, принаймні мені боляче від того, що вони на його шкірі.

- Ліра… - починає тихим, важким голосом.

- Не потрібно. Йди.

Обминаю Бойко й починаю розстеляти диван. Чую як відкручує крана і починає текти вода. За час, що його нема повністю розстеляю дивана й лягаю на нього, вимкнув перед цим світло, вкрившись теплою ковдрою. Жар приливає до обличчя коли думаю про те, що Артем буде спати разом зі мною. Більше спати просто ніде. Навіть на підлозі немає місця через розкладений диван, який в такому вигляді займає майже усю кімнату.

Вода у ванній вимикається. Чую як Бойко повільно йде по коридору і заходить до кімнати. Всі мою почуття загострені. Відчуваю себе емоційно оголеною перед ним, хоч і знаю, що він мене не бачить. Диван прогинається в місці де Артем лягає поряд і я завмираю. Здається, що навіть серце забуває, що таке битись у грудях.

- Я знаю, ти не хочеш говорити, але прошу тебе хоча б вислухати мене. – Музичний тембр Бойко розливається у кімнаті. Чую, як прочищає горло перед тим як продовжити. – Ситуація в якій ти опинилась…це повністю моя вина і я не знаю, що мені зробити, щоб ти пробачила…

- Артем…- перебиваю його – ти хотів розплатитись мною. Думаєш можна щось зробити, щоб я тебе пробачила? - говорю, але насправді, сама не знаю чому не ображена. Так, я зла на нього, мені боляче, що він вирішив зробити з мене живу оплату, але… не знаю… Зараз важко розібратись у своїх почуттях відносно всього: ситуації, що склалась, моєї симпатії до нього. Та й не можна відкидати проблеми у нашій сім'ї. Це все, як один клубок, який потрібно поступово розплутати, щоб зрозуміти що до чого. – Краще скажи, що за борг? І чому не можна заплатити грішми?