Слава ЗСУ!

- Я не можу. – Каже. – Не так. Не після такого.

На хвилину гублюся від сказаних слів, але потім розумію, що має на увазі. Дурна посмішказ'являєтьсяна обличчі, коли до мене доходить сенс сказаного.

Хлопець лягає поряд не випускаючи мене з обійм. Гладить по голові граючись із моїм довгим волоссям. Не помічаю, що від його тепла та аромату тіла засинаю.

15

Прокинувшись в обіймах Артема, перше про що думаю – це не правильно. Не правильно, що він так закинув на мене свою ногу. Не правильно, що його рука м’яко притискає моє тіло до його. Не правильно, тому що між нами не тільки ненависть чи образа. Між нами прірва в обличчі його – мого батька – Антона. Сумніваюсь, що Артем зможе дивитись на мене й не думати про те, що його батько зовсім не його. Що Антон проводить свій вільний час зі мною намагаючись надолужити втрачені роки. Я б не змогла. Можливо з часом… але не зараз, це точно.

Друге про що думаю це про те, що він так і не розповів, що у нього за борг перед Фролом і звідки він взявся і як до цього стала причетна я. Як він мав розрахуватись мною: тілом? Душею? Життям? Від цих думок стає погано й образа на Бойко спалахує новою силою.

Між нами океан непорозумінь. Якби моє серце чи тіло не реагувало на цього хлопця, ми не можемо бути разом. Та і я сумніваюсь, що це справді те чого хоче Артем. Голос всередині мене противно нашіптує, що вчорашні дії Артема були викликані егоїстичним бажанням змусити забути пережите.

Обережно знімаю його ногу й руку звільняючись від солодкого полону. Встаю з дивану затримуючи погляд на сонному обличчі Бойко. Темне волосся розтріпане, але виглядає так ніби його спеціально так поставили. Чуб падає на лоба виглядаючи як розплавлене темне золото від сонячних промінців з вікна, що яскраво світять. Важко зітхаю, розуміючи, що мені з цим хлопцем ніколи не бути.

Вмиваюсь у ванній коли чую як теплі долоні обіймають за талію, а губи торкаються шиї. Здригаюсь від несподіваності та аромату який одразу ореолом окутує мене своєю свіжістю. Ковтаюкомоку горлі намагаючись стримати тремтіння. Сироти виступили по шкірі від почуттів, що переповнюють мене.

- Добрий ранок. – Голос Артема м'який та ніжний.

Обертаюсь до нього хмурячиочі від недовіри.

- Добрий. Поки ти ще у стані сну я хочу, щоб ти мені розповів про все. Маю на увазі Фрола й ваші з ним борги та все інше. – Складаю руки на грудях показуючи, що я не відступлю і хочу почути й знати справді все.

- Добре. Але може спочатку чаю?

- Я не впевнена чи тут є ще чай якщо чесно.

- Зараз і перевіримо. – Відповідає й занадто позитивно як на мене прямує у кухню. – Навіть не думав, що така маленька квартира може бути такою затишною.

Прочищаю горло щоб відповісти та не знаю що сказати. Його веселий настрій зранку збиває з ніг. Я не очікувала, що в у нього в очах можуть танцювати веселі іскорки.

- Знайшов. – Радісно вигукує й ставить на стіл дві чашки з пакетиком чорного чаю всередині. Ставить чайник на газ й сідає навпроти підперши голову рукою.

- Лір…

- Почекай. – Перебиваю. – Я не розумію твого веселого настрою після вчорашнього й так само не розумію, чому ти так змінив своє відношення до мене, але я все ще чекаю пояснень.