Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

- Я знаю Ліро. Пробач. Немає таких слів які б допомогли мені загладити свою вину, але я покажу тобі, що був не правий. Абравучасть, тому що ми з Фролом – запинається – ну ми ніби здружились і я йому розповів майже все.

- Артем, слова не допоможуть. Ти підставив моє життя під приціл. Ти ризикував не тільки собою, а ще й мною. Навіть батьком. Що буде, коли Антон дізнається?

- Я знаю. Я все виправлю.

- Як?! – Гірко сміюсь. – Як можна виправити таке? Фрол буде…

- Він тебе не чіпатиме.

Бойко підіймає обличчя й довго дивиться у мої очі. Веселі ранішні іскри вже потухли. Тепер все, що там видно це тривога, сум, відчай.

- Ліро,відповісичесно на одне моє запитання?

- Так.

- Ти відчуваєш щось до мене? – Слабким тоном питає.

Одразу ж розгублююсь від такого питання. Я не очікувала, що він взагалі про таке може запитати. Деякий час мовчки його розглядаю, роздумуючи, а що я відчуваю ? Він мені подобається. Це так. Я млію від його аромату та тембруголосу. Я розпливаюсь в калюжу від дотиків й поцілунків. Мене хвилює його життя. Я нервую від того, що йому боляче. Моє серце болить коли його болить. Душа тремтить й захлинається метеликами в йогоприсутності. Напевно я закохана у нього. Але чи це правда чи я сама себе обманюю? Не знаю навіть якщо чесно. Артем подобається мені, і більше ніж будь-хто колись подобався у житті. Хвилювання за його долю й почуття теж є. Але його вчинок…Через те, щовін ризикував моїм життям…Боже…Я не готова до такого питання. Що відповісти?

Бойко бачить напевно всю гаму емоцій на моєму обличчі, тому що повільно торкається його й шепоче:

- Можеш не відповідати. Краще я скажу.

Підсувається ближче до мене поки я ніби оніміла.

- Ти меніподобаєшсяЛіро. Не просто подобаєшся. Мені здається, що я закохався у тебе ніби підліток. Я знаю, що всі мої вчинки вказую назворотне, але це є правда. Також, я знаю, що мої слова тобі цього не доведуть, але я покажу вчинками. Обіцяю, що все виправлю.

Гладить мої руки, ніжно стискаючи у своїх.

- Я… Пробач Артем. Я не знаю, що сказати. Це несподівано. І я не можу забути, що ти зробив. Потрібен час.

Посміхається й торкається своїми вустами моїх. Легко та ніжно немов дотикпір'їнки. Невідсторонююсь, алей не підсуваюсь ближче. Почуття, що топлять мене у собі різні: від негативних до позитивних. Це важко. Важкоудавати, що все добре, коли знаю, що це не так. Та я не можу ніяк не реагувати на нього. Душа й серце тягнуться до Артема.

- Ти знає, що прогуляла університет? – Весело питає й відпускає руки. Відсувається, бере чашку із чаєм відпиваючи гарячу рідину.

- Ти теж. – Відповідаю, вирішивши відкинути все сказане на другий план та подумати про все це пізніше, тоді коли зможу заспокоїти швидко калатаючи серце від поцілунку й зізнання.

- Артем, думаю це все ми маємо залишити в таємниці. Фрола й все інше.

- Звісно. Ми будемо мовчати. Обіцяю, що розберусь із Фролом.Твоємужиттю нічого не загрожує.

- Ябхотіла, щоб із Фролом розбиралась поліція. Можливо зробити анонімний дзвінок їм і розповісти все?

Артем починає сміятись.

Попередня
-= 43 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 3.


Останній коментар

Admin 16:23:13

мається на увазі видалення користувача із ніком що сталін
який був катом і якого жодна адекватна людина прославляти не може


Admin 16:19:48

декомунізація у нас


Stefaniya 03.01.2019

Шановні читачі, стиль військова історія стоїть помилково) Все інше вірно)


Додати коментар