Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

коли без тебе я...

(с) Океан Ельзи - Така як ти

Не помічаю, як засинаю під знайомий мотив. Присутність Артема заспокоює та втихомирює мій біль. Він не зникає, але стає трішки слабшим.

* * *

Вночі прокидаюсь від відчуття холоду та відчаю. Помічаю, що Артема поряд немає. Обводжу язиком сухі губи. в горлі пересохло від німих сліз, тому встаю з ліжка та відправляюсь на кухню попити води. Виходжу в коридор і чую голоси : Артем та Антон розмовляють на кухні. Тишком ступаю по підлозі, підходжу до кухні та прислухаюсь.

- Що у вас із Лірою? - Тон Антона втомлений, але ріже без леза.

- Тобі то що, не розумію. - Відповідає Артем.

- Син, як би не було, я тебе виховав та виростив. Ти для мене все одно рідний, залиш думки про помсту Лірі, будь ласка.

Деякий час на кухні стоїть мовчання.

- Я не збираюсь більше псувати життя твоїй доньці. Вона занадто багато для мене означає.

Від почутого починають труситись ноги. Коли він говорив, щось подібне цьому мені, це одне, але коли він говорить це Антону - це зовсім інше.

- Що ти маєш на увазі? - Голос батька стає стривоженим.

- Що я не хочу бути її другом чи ще щось.

- Чи ще щось? Ким ти хочеш для неї бути? Братом?

- Ні. - Чую в тоні Артема посмішку. - Я їй не брат. Вже навіть не важливо чий ти тато, ми з нею від різних батьків.

- Я знаю. Але все-таки ким?

Мовчання після цього питання затягується, коли несподівано лунає дзвінок телефону. Ковтаю слину прислухуючись ще уважніше. Слів не чути, тільки сопіння й схлипування. Потім чую, як, напевно Антон, натискає відбій на телефоні й починає стогнати та хрипіти.

- Вона померла? - Глухий голос Артема лунає віддалено, хоч я стою майже поряд.

- Так. - Відповідає Антон плачучи.

Не помічаю, як падаю на підлогу. Не помічаю здивований погляд Артема поряд. Все про що можу думати це - мама!!!! Моя рідна, найкраща, кохана мама померла. Крик, повний відчаю, болі виривається з грудей. Гірка ненависть клекоче всередині мене! Не розумію, як опиняюсь на кухні й хапаю потрапивши під гарячу руку склянку із водою. З силою кидаю її у вікно. Склянка розбивається вщент, розсипаючись мілкими уламками скла поплиточнійпідлозі. Кричу. Відчуваю, як серце і душа розривається від болю, як всередині мене з'являється величезна чорна діра смутку, гніву, страху, самотності.

- Це ти винний!! - Кричу до Антона, який мовчки спостерігає за істерикою. - Ти!!! Чому вона, а не ти??? Боже....

Схлипуючи осідаю на підлогу. Сльози вмить висихають, залишивши після себе лише вологі цівки на щоках. Хриплю від голосного крику. Артем сідає поряд й протягує склянку із водою. Не дивлячись на нього беру та випиваю повністю, а потім говорю:

- Це все ви винні! Ваша сім'я. Як би не ви, не було б нічого цього. Вона була б жива - переводжу погляд з Антона на Артема - і я не потрапила б у те, у що не повинна була. Ви двоє, ви руйнуєте все навколо себе тому що вам хочеться. Ти - тикаю пальцем у тата - зруйнував не тільки моє життя, ти зруйнував його життя!! - вказую на Артема. - А ти... - дивлюсь на широко відчинені очі Бойко - ти настільки пихатий та самовпевнений, настільки зациклений на собі, що навіть ні разу не подумав що можу відчувати я!

Попередня
-= 47 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

Тетяна 14:26:51

Книга бомбезна, давно такого не читала!
Автору браво!Прочитала за декілька
годин, немогла відірватися, я немов була
разом із Лірою та Артемом,
співпереживала, тікала разом від
Фрола.Книга зачаровує


Admin 21.01.2019

мається на увазі видалення користувача із ніком що сталін
який був катом і якого жодна адекватна людина прославляти не може


Admin 21.01.2019

декомунізація у нас


Додати коментар