Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

18

Останні вихідні перед " виходом у світ " проводжу разом з Артемом. Новий фільм у кінотеатрі, тонна попкорну, кола, вечірні прогулянки під нічним, зоряним небом - це все для мене немов ковток свіжого повітря після довгого сидіння у підвалі зі спертим повітрям. Ми цілуємось в маленьких скверах, ловимо погляди один одного - і це для мене нове, непройдене раніше відчуття. Відчуваю, що чорна діра, яка затягує усе хороше, що було, потрохи заповнюється моїм сміхом, блискучими очима Артема... Вона стає меншою раз за разом. Це мене невимовно радує.

Ночі Артем проводить зі мною поряд наспівуючи різні пісні, як колискові. Гладить по волоссі граючись окремими пасмами. Тісно обіймає, шепочучи, що ніколи не відпустить, щоб у світі не сталось.

В неділю, ніч перед тим, як маю йти в університет, постійно думаю про реакцію студентів, ще й коли ми з Бойко зайдемо разом, плече в плече. Він помічає моє замислене обличчя, проводить кінчиками пальців по лініїскул, поки ми лежимо в ліжку, та каже:

- Все буде добре, побачиш. Я буду поряд.

Від його слів, тону, яким він це каже в мені з'являється маленька крапля впевненості, що все справді буде так, як Артем каже. А потім, коли я вмощуюсь на його плечі, він наспівує мені пісню:

Ми не спали всю ніч, розбудили слова,

Ми не хочем більше ділити на два.

Ми не будемо так, як то було завжди,

Не буває в болоті смачної води.

Приспів:

Давай, залишимо більше для нас!

Давай, ми зможемо більше для нас!

І нехай знає весь світ:

Називай місце й час!

Давай, залишимо більше для нас!

Наші сонячні дні зачекались давно,

Нам замало квитків на вокзал і в кіно.

Не показуйте жаль, не впадайте в екстаз,

Ми сьогодні залишимо більше для нас.

(с) Океан Ельзи Більше для нас

Не знаю, чи вкладає Артем ту глибину у цю пісню, що і я, але відчуваю, що цей момент із ним поряд запам'ятаю назавжди. Відчуваю, що всі перепони в моєму житті, всі проблеми може залагодити тільки він, своїм голосом, ароматом та неймовірними очима.

* * *

Ранок понеділку починається, як ранок понеділку. Ну ви розумієте. Більш як тридцять днів перерви не йдуть на користь. Ще й хвилююсь, що буду робити з пропущеними лекціями. Потрібно все наздогнати. Мама б хотіла цього, щоб я закінчила навчання і виконала всі наші мрії.

Прокинувшись помічаю, що Артема вже немає поряд, але з коридору у кімнату тягнеться приємний запах їжі. Спочатку завертаю до ванної кімнати щоб привести себе до ладу. З дзеркала на мене дивляться ясні блакитні очі, але синьці під ними видно чітко. Ховаю їх під тональним кремом. Волосся від нервів поламалось й тепер висить обірваними пасмами. Не роздумуючи беру ножиці з шухляди й підрізаю їх до плечей. Так краще. Я вже не та дівчинка, якою була місяць назад, я інша.

Йду на кухню де вже біля плити стоїть Артем. Не вірю своїм очам, він готує яєшню з беконом. Посміхаюсь про себе. Він ніби відчуває мою присутність, тому що одразу обертається, як тільки заходжу.

Попередня
-= 51 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Сталин 20:57:58

понаписують бозна що, а потім виправдовуються)


Сталин 20:56:46

понаписують бозна що, а потім виправдовуються)


Stefaniya 20:40:53

Шановні читачі, стиль військова історія стоїть помилково) Все інше вірно)


Додати коментар