Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

- Думаю, їхні погляди будуть здивовані від твоєї нової зачіски, яка тобі дуже личить.

В унісон відчиняємо дверцята автомобіля. Сильніше кутаюсь в зимове пальто й поправляю шапку на голові. Підіймаю голову до неба, з якого вже починає йти сніг, засипаючи все навкруги білосніжними сніжинками. Артем обходить джип й підходить до мене. Без вагань бере за руку і ми разом йдемо до дверей під тихе перешіптування за спиною.

Боже!! Це так дивно!!!

- Думаю ми на них справили просто неймовірне враження. - З кривою посмішкою шепоче на вухо нахиляючись впритул до мене Артем.

- Думаю так. - Відповідаю також пошепки.

Бойко проводить мене до кабінету філософії й торкається легким поцілунком губ. Одразу ж всередині все починає тремтіти від почуттів. Для мене це виглядає так правильно, ніби так має бути, не дивлячись на все, що стоїть між нами.

Мої одногрупники розгублено дивляться на наш поцілунок. Ціла гама емоцій проноситься на їх обличчях. Заходжу до аудиторії й позаду себе чую їхні слова:

" Спочатку він знущався з неї, а тепер вони разом?"

" А ти чула, що в неї мама померла? Бідненька. Зрозуміло чому її не було на заняттях"

" Вони ж брат і сестра. Це огидно, ось так цілуватись на очах у всіх"

З голосним звуком втягую повітря у легені й сідаю на своє місце за першою партою біля вікна. " Просто не звертай увагу, Ліра. Це ж не перший раз, коли плітки вертяться навколо тебе. Люди не розібравшись будують свої здогадки".

Лунає дзвоник і заходить викладач.

- Доброго дня студенти. - Переводить погляд на мене. - Радий вас бачитиСмутко.

День проходить так, як і завжди. Навколо мене в'ється мільйон і ще трішки різних теорій, але ніхто не вирішується запитати на пряму. Дівчата, які давно "поклали око" на Артема обурюються проявом почуттів Бойко у коридорі, та мені байдуже. Вони просто озлоблені люди, яким тільки дай шанс обмити комусь кістки.

Перед великою перервою до мене підходить Аліна, моя одногрупниця, від якої за цих майже пів року я не чула поганих слів у мою адресу. Вона сідає поряд і з щирою посмішкою вітається.

- Привіт. Рада, що ти повернулась. Як ти? - Питається схиливши голову й зазираючи у мої очі так, начебто справді співчуває.

- Нормально. - Відповідаю, не розуміючи чому взагалі вона сіла поряд.

- Я чула, що сталось. Співчуваю тобі. В мене теж померла мама..... - не закінчує Аліна.

Тепер зрозуміло. Вона одна розуміє мене в якомусь сенсі тому що пройшла через те саме.

- Дякую. Теж співчуваю твоїй втраті.

- Дякую. - Аліна знову посміхається мені.

На перерві йду в столову надіючись побачити Лізу. Ми місяць не спілкувались, хоч і вона намагалась зі мною зв'язатись. На жаль я просто не могла. Не хотіла бачити співчуття й скорботу в її очах. Але тепер хочу вибачитись. Це було не правильно. Тільки Артем був моїм зв'язком із зовнішнім світом, хлопець, який ненавидів мене. Ліза ж не заслуговує на те, щоб її відштовхували, тим більше ми з нею разом з дитинства... Це було погане рішення, ізолюватись від найкращої подруги.

Попередня
-= 53 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Сталин 20:57:58

понаписують бозна що, а потім виправдовуються)


Сталин 20:56:46

понаписують бозна що, а потім виправдовуються)


Stefaniya 20:40:53

Шановні читачі, стиль військова історія стоїть помилково) Все інше вірно)


Додати коментар