Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

З Лізою ми спілкуємось на перервах. Вона ділиться розповідями про хлопця з їхньої групи Єгора, з яким вони вже два рази гуляли. І здається мені, Лізі він дуже подобається.

Я ж поки на хлопців не задивляюсь, вирішив для себе присвятити всю увагу навчанню. А хлопці нікуди не дінуться.

На диво навчання дається легко, хоч із домашнім завданням я сиджу до ночі. Але я не жаліюсь. Шанс, який мені подарував батько Артема потрібно використати у повну силу, взявши всі знання, які тільки можу взяти.

Впонеділок, на третій тиждень мого навчання я зіштовхуюсьь з людиною, яку ніяк не очікувала зустріти тут. Артем. В компанії хлопців, що виглядають так само пихато, як і він. Як тільки наші погляди зустрічаються, його обличчя перекошуєнахабнаусмішка, обіцяючи мені "веселе" життя. Серце одразу ж починає гулко битись угрудях, погрожуючи зламати ребра. Не знаю чому воно так реагує на хлопця з музичнимголосом, не знаю чому ноги в колінах починають труситись, але мені це не подобається. Тому що це обіцяє лише неприємності, яких я хочу по можливості уникати.

Його засмагла шкіра говоритьсама за себе, мовляв, поки ви тут два тижні навчались, я відпочивав десь за кордоном попиваючи коктейль. Очі ж холодніта злі, немов крига. Відмахнувшись від погляду, ніби Артем вдарив мене по обличчю поспішаю, притиснувши книжки ближче до грудей, пройти повз,удаваючи, що я його не впізнала. Та інтуїція говорить, що моє повне ігнорування не допоможе. Артем моя серйозна проблема, що загрожує моєму перебуванню в університеті.

Проходячи повз компанію другокурсників, яким Артем вже встиг щось сказати, махнувши головою в мій бік, поки я дивлюсь на свої ноги що крокують вперед, чую слова і смішки в мій бік.

- Повія. - В кулак, ніби кашляючи сказав блондин поряд з Артемом. І голосний сміх.

Піднімаю обличчя до блондина, вирішив не терпіти хамства, дивлюсь йому в сірі очі.

- Проблеми??

- В тебе, так.

- З якої радості? - Перевожу погляд на Артема, розуміючи, що це його рук діло.

У відповідь чую дикий сміх та улюлюкання. Я не збираюсь терпіти такого відношення, тим більш незаслужено. Ігнорую погляди інших студентів, які вже починаютьзглядатись в наш бік, як помічаю в кінці коридору Лізу збентежену тим, що відбувається на її очах. Прямую до неї, кинувши ненависний погляд на Артема. Продираюсь скрізь натовп учнів, поглядом відповідаючи на німе питання подруги " - Що відбувається?", " - Я не знаю".

Ліза підхоплює мене під руку і веде в столову, садить за одинізстоликів. Через декілька хвилин повертається з двома порціями салату.

- Ну? - Запитує, підперши кулаком підборіддя.

- Що ну?

- Твоє обличчя занадто бліде і я аж сюди чую, як гримить твоє серце. То був Артем? Ти ж казала він брюнет.

- Ні. То був один із його друзів, наскільки я зрозуміла.

- І що він хотів від тебе?

Потупивши очі донизу мовчу. Соромно зізнатись, як блондин мене обізвав.

- Ліра. Що він сказав?

- Повія.

- А Артем?

Попередня
-= 6 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

Тетяна 14:26:51

Книга бомбезна, давно такого не читала!
Автору браво!Прочитала за декілька
годин, немогла відірватися, я немов була
разом із Лірою та Артемом,
співпереживала, тікала разом від
Фрола.Книга зачаровує


Admin 21.01.2019

мається на увазі видалення користувача із ніком що сталін
який був катом і якого жодна адекватна людина прославляти не може


Admin 21.01.2019

декомунізація у нас


Додати коментар