Слава ЗСУ!

Під'їхавши до торгового центру: Оазис, відправляюсь на пошуки Лізи. Мобільний телефон, ще розбитий при першій зустрічі з Артемом давно вже пішов у смітник, а нановий грошейнемає, тому я без зв'язку з зовнішнім світом.

Ліза стоїть у компанії Єгора та Артема біля входу у кінотеатр, постійно цілуючись зі своїм хлопцем. Артем удає, що його ця поведінка не бентежить, ну або він справді не звертає на таке уваги. Втягую у груди повітря, збираюсь з духом і роблю перший крок у напрямку компанії. Артем повільно обертається, немов відчув мою присутність, кривить губи у посмішці, а вираз обличчя говорить про цілу гаму негативних почуттів до мене. Ну що ж Ліра, гіршого вечора звісно не придумаєш, але ж ми йдемо у кіно, а там спілкуватись не потрібно, там потрібно дивитись на екран, відключивши розум. Підходжу ближче, відчуваю як щоки червоніють, а серце намагається вирватись із грудей. Долоні враз стаютьвологими, намагаюсь непомітно витерти їх об джинси, але бачу, що Артем помічає як я нервую. Від цього його зухвала посмішка стає ширшою, відкриваючи ряд білосніжних зубів.

- Ліра, привіт. - Ліза йде мені назустріч, радісно посміхаючись. Хоч хтось радий мене бачити, адже обличчя Єгора, як і Артема не виказує ніяких позитивних емоцій.

- Всім привіт. - Вітаюсь із хлопцями, підійшовши до них з Лізою, яка встигла мене обійняти та прощебетати, що дивимось ми не романтичну комедію, як планувалось, а Месників. Від цієї новини настрій одразу же падає, адже я ніколи не була прихильницею "Марвел".

- Привіт. - Буркає у відповідь Єгор.

- Ліра, це Єгор, а це....

- Артем. - Перебиваю подругу, яка чомусь вирішила поводитися немов не знає, що ми з ним давно знайомі.

- Радий, що пам'ятаєш моє ім'я. - Говорить Артем, але все що я чую, це музику його голосу.

- Важко його забути, коли перед очима стоїть номерний знак твого автомобіля.

Ліза з Єгором переглядаються, знизують плечима, перекинувшись поглядами: " Ми в це не ліземо".

- Сеанс через п'ять хвилин, йдемо? - Подруга підхоплює мене під руку і тягне у зал.

Хлопці прямують за нами не відстаючи ні на крок.

Поки ми вмощуємось на своїх місцях, показав на вході квитки, які заздалегідь купила Ліза, Артем мовчить як риба, не промовляючи ні слова. Якщо чесно я здивована, думала, що моя персона його більше дратує. Або я помиляюсь і не подобаюсь йому настільки, що навіть слів не заслуговую. Та думати про це, не те чого хочу. Чомусь, наперекір розуму, хочу, щоб сидів біля мене і щось прошепотів на вухо, як зараз робить це Єгор Лізі.

Подруга вирішила взяти все у свої руки, переконавшись за цей тиждень, що антипатія Артема викликана симпатією, тому звісно ж ми сидимо поряд. Я зосереджено дивлюсь на екран дивлячись трейлери нових фільмів,роблячи вигляд, що взагалі сприймаю якусь інформацію. Насправді ж це не так. Єдине про що думаю, це Артем. Як не стараюсь, але його настільки близька присутність мене хвилює. Наші руки торкаються одна одної знаходячись на одному підлокітнику. Я відчуваю тепло його тіла, яке переповзає немов змія, тонким струмочком до моєї шкіри. Впевнена, обличчя знову червоніє, але темрява кінозало мене рятує від нової порції скептичного погляду Артема.

Коли починається фільм, ми в один момент занурюємо руки у попкорн. Шкіра до шкіри й по тілу прямує такий адреналін, що забуваю дихати. Серце знову б'ється у грудях, як ненормальне і я боюсь, що його звук перебиває навіть голосний фільм. Здається, що Артем чує, як воностучить, адже його косий погляд в мій бік разом іззіщуренимпоглядом говорить, що терпить він мене заради Єгора, який терпить це заради Лізи. Забираю руку, закинувши попкорн у рот і починаю дихати. Думка про те, що мене просто терплять з'являється несподівано у голові і я ніби тверезію. Розуміння такого приниження вибиває землю з-під ніг і я відкидаюсь на спинку сидіння закривши очі. Несподівано відчуваю як гаряче дихання лоскоче шкіру шиї, а губи торкаються мочки вуха.