Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Доля чи випадковість

- Що, дійшло нарешті що тобі тут не раді? - Тихий, трішки хриплуватий голос Артем проноситься поряд. Від його подиху мурахи біжать по тілу, а ноги німіють. - Ти невдаха, Ліра.

Від його слів тіло починає бити дрібним тремтінням, на очі навертаються зрадницькі сльози. Все чого хочу, це відсунутись якомога далі від цього недоумка, а ще краще взагалі піти геть з кінотеатру.

Довго не думаючи так і роблю. Наплювавши на Артема, перехиляюсь через нього, говорю Лізі, що мені погано і практично вибігаю із залу. Через декілька секунд сльози вже градом біжать по щоках, залишаючи солоні сліди. Проходжу туалет, диванчики для відпочинку і виходжу на сходи. Збігаю, практично вилітаю із торгового центру, зупинившись на темній стоянці зовсім одна. Озираюсь у пошуках людей, але тут пусто. Витираю сльози на обличчі, розмазуючи їх більше по щоках аніж витерши йду просто вперед. Злість вирує у мені немов ураган, загрожуючи моєму нервовому спокою. Зневага, яку виказує Артем не просто ображає мене, вона чомусь торкається самого серця. Я не розумію чим заслужила таке відношення від нього у свій бік, не розумію, що могла зробити не так!

Прямую вперед, намагаюсь викинути будь-які думки із голови, але вони ніби навмисно немов рій ос, дзижчать всередині. Несподівано хтось ловить мене за руку, різко тягне на себе. Спочатку викрикую, але потім до носа доноситься знайомий аромат парфумів. Артем.

- Що за дурна звичка?? - Кричу до нього обертаючись.

Стоїть, одразу відпустивши мою руку, засунувши свої у кишені модних джинсів. Тонка, трикотажна футболка із довгим рукавом вигідно підкреслює кожний мускул на його тілі, який видно навіть у неясному світлі декількох ліхтарів. Темне волосся хвилями лежить у хаотичному порядку, але виглядає це дуже і дуже сексуально. А погляд...погляд такий, що здається Артем намагається зазирнути у саму душу, вивернути її навиворіт і зробити щось таке, що я ніколи не забуду. Але погане чи навпаки - це не ясно.

- А в тебе? - Питає у відповідь.

- В мене?!

- Так. В тебе. Чи з першого разу не ясно? - Схиляє голову набік, уважно роздивляючись обличчя.

Складаю руки на грудях, обвівши поглядом стоянку.

- Чого тобі?

- Ти плакала?

- Яка різниця? Я невдаха. Відчепись.

Хмурить обличчя роблячи крок вперед.

- Артем я не розумію причину твоєї ненависті до мене - говорю, відступаючи - але якщо чесно, мені байдуже. Просто залиш мене.

- Не розумієш? - Погляд цього недоумка стає якимось шаленим і безжалісним, а голос немов крига. - Не бреши Ліра. Я знаю, що ти задумала, але цього не вийде. Не зі мною.

- Ти про що?

- Не бреши, що нічого не знаєш!!! Не бреши! - Кричить, хапає за плечі й починає трусити.

-В-в-відпусти. - Намагаюсь сказати, але його руки настільки сильно стискають, що сльози знову мимоволі починають текти по обличчю. Важко ковтаю, немов у горлі стоїтькомок. Не розумію чому він так! За що??

Відпускає, відштовхнувши назад. Розглядає свої руки, як щось страшне. Переводить погляд на мене і не знаю, що читає у мене на обличчі, але тихо говорить:

Попередня
-= 9 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Сталин 20:57:58

понаписують бозна що, а потім виправдовуються)


Сталин 20:56:46

понаписують бозна що, а потім виправдовуються)


Stefaniya 20:40:53

Шановні читачі, стиль військова історія стоїть помилково) Все інше вірно)


Додати коментар