Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Дорога, з якої нема вороття

Корін кульгав, спотикаючись на камінні, тягнучи Вісенну, безсилу і обм’яклу. Микула прискочив до них, схопив дівчину, без зусилля закинув її собі на плече і побіг. Корін, хоч і позбавлений вантажу, не встигав. Зиркнув через плече: Кощій сунув до нього, скрегочучи суглобами; простягнуті клешні розчісували рідку траву, дерли валуни.

- Микуло! - розпачливо крикнув Корін.

Коваль оглянувся, поклав Вісенну на землю, підбіг до Коріна, підтримав його. Побігли разом. Кощій поспішив, піднімаючи шпильчасті лапи.

- Не дамо собі ради, - видихнув Микула, озираючись. - Не втечемо... Вони добігли до Вісенни, що лежала горілиць.

- Вона зійде кров’ю, - зойкнув Микула.

Корін згадав. Він зірвав з пояса Вісенни її сакву, витряс вміст, не звертаючи уваги на інші предмети, вхопив заржавілий, покритий рунічними знаками мінерал, розгорнув руде, змочене кров’ю волосся, притис гематит до рани. Кровотеча відразу припинилась.

- Коріне, - крикнув Микула.

Кощій був близько. Він широко розчепірив лапи, зубасті щипці розкрились. Микула бачив очі потвори, що повертались на стовпчиках, і під ними подібні до півмісяця ляскаючі щелепи. Повзучи, Кощій ритмічно сичав: тсс, тсс, тсс...

- Коріне!

Корін не реагував, він щось шепотів, не відриваючи гематиту від рани. Микула добіг, шарпонув його за плече, відірвав від Вісенни, схопив друїдку на руки. Вони побігли. Кощій, ні на мить не перестаючи сичати, підняв лапи, заскреготав по скелі хітиновим черевом і шпарко погнався за ними. Микула зрозумів, що врятуватися годі.

Зі сторони Мишиного яру мчав карколомним галопом вершник у шкірянім каптані, в мисюрці з залізних кілець, з піднятим над головою широким мечем. На кудлатому обличчі палали маленькі очиці, блискали гострі зуби.

З бойовим вигуком Кегль ринувся на Кощія. Однак він не встиг допасти потвору: страшні лапи стиснулись, схопивши коня в кільчасті кліщі. Боболак вилетів із сідла, покотився по землі.

Кощій без особливого зусилля підняв коня у кліщах і настромив на гостряка, що стирчав спереду тулуба. Серпуваті щелепи зімкнулися, кров тварини бризнула на каміння, з розпанаханого живота на землю бухнули паруючі нутрощі.

Микула підбіг, підняв із землі боболака, але той відштовхнув його, схопив меч, ревнув так, що заглушив передсмертне вищання коня і скочив на Кощія. Із звинністю мавпи він прослизнув під костистим ліктем потвори і рубанув на повну силу, прямо у стовпчикувате око. Кощій засичав, випустив коня, розчепірив лапи, зачепивши Кегля гострими кільцями, відірвав його від землі, кинув геть, на землю. Кегль звалився на скелю, випускаючи з рук меча. Кощій зробив напівоберт, потягся щипцями і схопив його. Маленька фігурка боболака зависла над землею.

Микула зі злості заревів, двома стрибками догнав потвору, розмахнувся і рубанув мечем по хітиновому тулубі. Корін, покинувши Вісенну, не задумуючись, підбіг з іншого боку і, тримаючи обіруч меча, з розмахом встромив його в щілину між панцирем і лапою. Напираючи грудьми на меча, він засунув вістря аж по рукоятку. Микула крекнув і ударив ще раз, панцир розколовся, бризнула зелена смердюча рідина. Кощій, сичачи, випустив боболака, звів угору кліщі. Корін уперся ногами в землю, шарпнув за руків’я меча, але марно.

- Микуло! - крикнув. - Назад!

Вони обидва кинулись навтьоки, спритно - у різні боки. Кощій завагався, скреготнув черевом по камінні і рушив швидко вперед, прямо на Вісенну, яка, звісивши голову, пробувала звестись навкарачки. Якраз над нею, в повітрі, завис строкатий птах. Він бив крилами і кричав, кричав, кричав...

Кощій був близько.

Обидва, Микула і Корін, метнулись одночасно, загороджуючи дорогу потворі.

- Вісенно!

- Пані!

Кощій, не зупиняючись, розчепірив лаписька.

- Геть, - крикнула Вісенна, стоячи навколішках і піднімаючи руки. - Коріне! Геть!

Вони відскочили обидва, припадаючи до стіни яру.

- Хененаа фіреаох керелантх! - крикнула пронизливо чаклунка, викидаючи руки в напрямі Кощія. Микула помітив, як щось невидиме суне від неї до потвори. Трава пригиналась до землі, а дрібне каміння котилося в різні боки, наче їх розтискала вагою величезна куля, що мчала з наростаючою швидкістю. З долоні Вісенни вирвалася сліпуча, ясна зигзагоподібна смуга світла, вдарила Кощія, розтеклась по панцирі сіткою язиків вогню. Повітря розкололось від оглушливого гуркоту. Кощій вибухнув, бухнув зеленим фонтаном пасоки, курявою хітинових уламків, ніг, нутрощів. Все це вибухнуло вгору, градом сипонуло довкола, загуркотіло на камінні, зашуміло по заростях.

Микула присів, обіруч прикриваючи голову.

Попередня
-= 13 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

anonymous4765 16.09.2014

гарна книга


Додати коментар