Слава ЗСУ!

— Отже, протягом чотирьох годин валіза залишалась без догляду?

— Нікому не дозволено входити в спальню крім покоївки вранці і мого камердинера або служниці моєї дружини протягом решти дня. Обоє — вірні слуги, вони давно живуть у нас. Крім того, ніхто з них просто не міг знати, що у валізі лежить щось більш цінне, ніж звичайні службові папери.

— Хто знав про існування цього листа?

— В моєму домі ніхто.

— Але ваша дружина, мабуть, знала?

— Ні, сер. Я нічого не казав моїй дружині, поки не побачив сьогодні вранці, що лист зник.

Прем’єр схвально кивнув головою.

— Я завжди знав, сер, яке у вас велике почуття обов’язку,— мовив він.— І переконаний: в тому, що стосується такої важливої таємниці, воно теж виявилось вище від найтісніших сімейних уз.

Міністр у європейських справах уклонився.

— Цілком справедливо, сер. До сьогоднішнього ранку я й словом про лист до дружини не обмовився.

— А чи не могла вона здогадатися сама?

— Ні, містере Холмсе, вона не могла здогадатись, та й ніхто не міг здогадатись.

— А раніше у вас пропадали документи?

— Ні, сер.

— Хто тут, в Англії, знав про існування цього листа?

— Вчора про нього було повідомлено кожного члена кабінету, але цього разу зобов’язання зберігати таємницю, яким супроводжується кожне засідання, було ще підсилено урочистим застереженням з боку прем’єр-міністра. Боже мій, подумати тільки, що всього за кілька годин я сам загубив його!

Гримаса відчаю спотворила гарне обличчя Трелоні Хоупа, руки рвонули волосся. На мить перед нами відкрилась природна суть цієї людини — поривчастої, пристрасної, гостро вразливої. І зразу ж усе знову сховалось під аристократичною маскою, і він спокійним голосом закінчив:

— Крім членів кабінету про лист знають два, можливо, три міністерських чиновники. І більше ніхто в Англії, містере Холмсе, запевняю вас.

— А за кордоном?

— За кордоном, я впевнений, ніхто не бачив цього листа крім того, хто його писав. Я переконаний, що навіть міністри того монарха... що лист обминув звичайні офіційні канали.

Холмс ненадовго замислився.

— А тепер, сер, я змушений попросити вас розповісти мені більш детально, що це за документ і чому його зникнення повинно мати такі серйозні наслідки.

Обидва державні діячі обмінялись швидкими поглядами, і кошлаті брови прем’єр-міністра невдоволено насупились.

— Містере Холмсе, лист був у довгастому тонкому конверті блідо-голубого кольору. На конверті червона воскова печатка з готовим до стрибка левом. Адресу написано великим, чітким почерком на ім’я...

— Боюсь, сер,— мовив Холмс,— що мені треба знати істотніші речі, хоч які цікаві й важливі деталі ви мені зараз повідомляєте. Про що був лист?

— Це найсуворіша державна таємниця, і, боюсь, я нічого не зможу вам сказати, до того ж не бачу в цьому необхідності. Якщо з допомогою ваших незвичайних, як подейкують, здібностей ви знайдете описаний мною конверт з його вмістом, то заслужите вдячність своєї країни й одержите яку завгодно винагороду, що перебуває в межах наших можливостей.

Шерлок Холмс, посміхаючись, підвівся.

— Ви обидва найзайнятіші люди, в Англії,— сказав він,— я в галузі своєї скромної професії теж маю право поводитись на свій власний розсуд. Неймовірно шкодую, що не можу допомогти вам у цій справі, і вважаю, що дальша розмова на цю тему буде звичайним марнуванням часу.

Прем’єр-міністр схопився на ноги, в його глибоко посаджених очах спалахнув той лютий вогонь, який змушував стискатись від страху серця членів кабінету.

— Сер, я не звик, щоб...— почав був він, але опанував себе й знову опустився на диван. Хвилину чи більше ми всі сиділи мовчки. Потім старий державний діяч знизав плечима:

— Ми мусимо пристати на ваші умови, містере Холмсе. Ви, безперечно, маєте рацію, і з нашого боку нерозумно сподіватись від вас допомоги, якщо ми не будемо вам абсолютно довіряти.

— Я з вами згоден,— мовив молодший державний діяч.

— Добре, я вам розповім усе, цілком покладаючись на вашу честь і на честь вашого колеги доктора Вотсона. Я дозволю також звернутись до вашого патріотизму, бо годі й уявити більше нещастя для нашої країни, ніж те, до якого може призвести розголошення цієї таємниці.

— Ви можете в усьому на нас покластися.

— Так-от, це лист від одного іноземного монарха, роздратованого деяким розширенням колоніальних володінь нашої країни. Його було написано згарячу, і автор одноосібно несе за нього всю відповідальність.

Наведення довідок показало, що його міністри нічого про лист не знають. В той же час манера викладу в ньому вкрай невдала, а окремі фрази мають настільки зухвалий характер, що опублікування цього листа напевно викликали б в Англії спалах найнебезпечніших емоцій. Зчинилась би страшенна веремія, сер, і я скажу, не вагаючись, що за тиждень після опублікування листа нашу країну було б утягнуто у велику війну.