Слава ЗСУ!

"22"

(Двадцять два)

***

Варто зазначити, що одному закладу, який класифікувався просто як пив-бар і мав доволі скромну назву "Червоний квадрат", напрочуд пощастило з місцем розрашування. Він знаходився в приміщенні велитенського торгівельного центру, який був побудований поруч з автобусною станцією нашого міста.

На автобусній станції безпосередньо і довкола неї зокрема, завжди був нескінченний потік людей. Не важливо, яка частина доби красувалася на вулиці: чи то найспекотніший бурхливий полудень, чи глуха і спокійна ніч, а тут постійно хтось кудись від'їзджав, хтось з відкись приїздив. Когось споряджали в дорогу з усіма необхідними настановами. Когось зустрічали з вигуками радості чи зойками роздратування.

Тож і не дивно, що у найближчому будинку торгівельного центру зазвичай також було дуже людно. Конче потрібно придбати щось в дорогу - будь ласка, найрізноманітніший асортимент до ваших послуг. Потрібно десь вбити час очікуючи на свій рейс - і це можна, коли просто пройтися і помилуватися дорогими вітринами і яскравими вивісками. Страшно за свій імідж - не варто хвилюватися, відвідини торгівельних центрів завжди були в моді.

Але дана картина звична для міста. У ньому не можливо сховатись кудись від людей. В будь якій його частині вони завжди кудись рухаються, поспішають, метушаться. Просто в залежності від адміністративно важливих центрів, одні райони славляться жвавішим вуличним рухом, інші - набагато скромнішим.

Та в принципі, це серйозно нічого не змінює, коли виникає бажання віддалитись від усіх і захистити свій індивідуальний простір. Особливо, коли літо у самому розпалі і жахлива спека запалює нервові центри і змушує людей дратуватися з будь-якого мізерного приводу. В такі хвилини далекі інстинкти штовхають на пошуки таємної, прихованої печери, яка б подарувала жаданий сховок.

У нашому місті, так як і в будь-якому іншому, щось подібне до такого сховку знаходять у кафе, пивних чи ресторанах. Хоча перший і останній варіанти не дуже надійні, адже у більшості випадків вони бувають аж занадто публічними. А от пивні чи пив-бари, це вже зовсім інша річ. Інколи вони влаштовані так вдало, що кращого шукати й годі.

Вдало був влаштований і "Червоний квадрат". На відміну від інших подібних закладів, у нього взагалі не було реклами. Ніхто про нього не кричав з усіх приймачів. Ніде не було велетенських яскравих вивісок чи плакатів. І навіть в самому торгівельному центрі окрім маленької вивіски над вхідними дверима у найвіддаленішій частині будівлі, нічого не сповіщало про наявність там чогось подібного.

Але тут просто працював інший механізм. Люди, які потрапляли сюди хто випадково, хто з поради друзів, зазвичай одразу ставали постійними відвідувачами. І в свою чергу радили завітати до цього цікавого місця своїм знайомим чи просто приводили їх з собою. Що дозволяло подібному ланцюговому зв'язку набувати нескінченних форм, а власникам отримувати свій справедливий заробіток.

Можливо, вся таємниця ховалася в освітленні. Вікна тут були закладені недбало-показовими цеглинами, а єдиним джерелом світла залишались електричні лампи. Вони обережно спускались на тонких і гнучко сплетених дротяних зміюках над усіма столиками і давали змогу кожному налаштувати рівень освітлення на свій смак.

Варто було лише відкрити непоказні металеві двері з сіруватим відблиском, як одразу новоприбулий потрапляв в атмосферу вечірніх неквапливих сутінок які наскрізь розчинялись в цигарковому диму. Але саме ця обставина навіть з найзамкненіших натур знімала усі бар'єри і часом підіймала на поверхню такі цікавинки, що за інших обставин і не побачити більше ніде.

Публіка тут збиралася сама різноманітна. З одинаковим задоволенням сюди приходили посмакувати хорошнго пива як доброчесні роботяги усіх вікових категорій, так і ті, які одвічно перебували в самопошуку і в суспільстві називалися "неформалами" найрізноманітніших течій і напрямків.

Колись над влаштуванням цієї кімнати з ентузіазмом попрацював хороший дизайнер. Він зробив усе так, щоб викликати ілюзію іншого, незвичайного світу, якого всі завжди шукають бодай на якусь годину.

При вході всередину, ліворуч біля стіни, знаходилась барна стійка. Праворуч - простягалась зала. Столиків було всього 6, але за кожним стояло по 4 стільчика. Варто зазначити, що столиками були, пофарбовані червоною фарбою, невеликі скляні квадрати в металевій оправі. Стільчики - ті і взагалі були з суцільного металу, хіба що сидіння для зручності хтось оббив червоною тканиною і напхав в середину добряче паралону.

На стіні, навпроти барної стійки, висіла справжня електрогітара, яку оточувало багато раритетних стареньких пластинок. Ще на одній стіні висів велетенський коняка сучасноті - байк, один лише вигляд якого кликав забути про все і ринути у далеку подорож.

На останній стіні нічого не було. От тікьки біля неї стояло велетенське крісло-трон. Воно також було металевим і по його поверхні йшла оригінальна різьба. Зовсім поруч, у самому куточку,непомітно стояв музичний автомат, за допомогою якого відвідувачі самотужки могли вибрати музику власних смаків і вподобань.

Словом, усе в «Червоному квадраті» надихало на рятівну і таку приємну та жадану думку, що ось вона, знайшлася нарешті довгоочікувана печера - сховок.

/-/-/

Отже, одного спекотного дня, яких цієї пори було ще й не так багато, пив-бар "Червоний квадрат працював за звичним розпорядком: з 10 до 22. Відвідувачів була ціла прірва. У повітрі стояла стіна цигаркового диму, в яку дуже гармонійно врізався приглушений шум голосів. Вони зливалися у монотонне гудіння, а моментами розривалися від вибуху гучного сміху.

Напротязі дня столики постійно були зайняті. Хтось, відпочивши трохи, повертався знову до зовнішнього світу через непоказні металеві двері. Хтось, тікаючи від спеки, навпаки, заходив всередину, через ті самі двері і займав спорожнілі місця. Персонал ледве встигав прибирати столики і виконувати нові замовлення. Але, як не дивно, протягом цього насиченого дня за 1 столик чомусь ніхто не сідав.