Слава ЗСУ!

Не гризіть ви кору!

Годі вам пташенят

Заморожувать,

У барлогах звірят

Вихолоджувать!

У лісі стає тихо. Метелиця вщухає. Небо вкривається зорями.

Ну, тепер твоя черга, братику Лютий! (Передає свою патерицю Лютому.)

Лютий (вдаряє патерицею об землю).

Вітри, бурі, урагани,

Дмухайте щосили.

Хуги, вихори, бурани,

Розгуляйтесь сміло!

Ви женіть над нашим краєм

Хмар пухнастих зграю!

Хай над полем та над гаєм

Віхола гуляє!

У вітах гуде вітер. Галявиною кружить віхола, підіймає снігові вихори.

Тепер твоя черга, братику Березню!

Березень бере патерицю, і вона перетворюється у гілку, вкриту бруньками.

Березень.

Сніг тепер уже поблід,

Потемнішав в полі.

На озерах тріснув лід,

Наче розкололи.

Линуть хмарки навпростець,

Веселіше в лісі.

Зацвірінькав горобець

У селі на стрісі.

Сніг темніє й осідає. Починається капіж. На деревах з’являються бруньки.

Ну, тепер ти бери патерицю, братику Квітню!

Квітень бере патерицю, каже дзвінко, на весь хлоп’ячий голос.

Розбігайтеся, струмки,

Дзюркотіть по полю.

Виповзайте, комашки,

Із щілин на волю!

Темний лісе, пробудись,

Слухай пісню Квітня!

Розцвітайте всюди й скрізь

Проліски блакитні!

У лісі й на галяві все змінюється. Тане останній сніг. На горбочках під деревами з’являються блакитні й білі квіти. Пасербиця стоїть, занімівши від подиву.

Квітень. Чого ж ти стоїш? Поспішай. Нам з тобою тільки одну годинку брати мої подарували.

Пасербиця. Та як же все це сталося? Невже ж заради мене весна серед зими настала? Очам своїм повірити не смію!

Квітень. Вір не вір, а біжи швидше проліски збирати! Бо зима повернеться, а в тебе ще кошик порожній.

Пасербиця. Біжу, біжу! (Зникає між дерев.)

Січень (напівголосно). Я її зразу впізнав, як тільки побачив. І хусточка на ній та сама дірява, й чобітки плохенькі. Ми, зимові місяці, її добре знаємо. Чи то біля ополонки її зустрінеш з відрами, чи то в лісі з оберемком хмизу, і завжди вона весела, привітна, іде собі — співає. А нині засумувала.

Червень. Та й ми, літні місяці, її знаємо не менше. Ще й сонце не встане, а вона вже коло грядки — поле, підв’язує, гусінь оббирає. У ліс прийде — гілки даремно не зламає. Стиглу ягоду бере, а зелену на кущі залишає!