Слава ЗСУ!

Мачуха. Спасибі, ваша величносте, за шубки. У таких і мороз не страшний. Вони хоч і не на сивій лисиці, але теплі. Прощавайте, ваша величносте, ждіть нас із горіхами та ягодами. (Уклоняються і поспішно йдуть).

Королева. Стійте! (Плеще в долоні.) Ану, подайте й мені шубку! Усім подавайте шуби! Та звеліть запрягати коней. Ми їдемо в ліс, до цього круглого озера, і збиратимемо на снігу полуниці! Їдьмо! Їдьмо!

Гофмейстерина. Так я і знала... Яка чудова розвага!

Королева. Цих жінок ми посадимо в сани. Вони показуватимуть дорогу.

Дочка. Ой! Пропали ми!..

Мачуха (тихо). Мовчи!.. Ваша величносте! Дозвольте мені слово мовити. Не можна вашій величності їхати! Замети ж у лісі — ні пройти, ні проїхати.

Королева. Еге, коли вже ви віником та лопатою стежку собі розчистили, то для мене й широкий шлях прокладуть. (До начальника королівської варти.) Накажіть полку солдат вирушити до лісу з лопатами й мітлами!

Начальник варти. Буде виконано, ваша величносте!

Королева. Ну, чи всі готові? Їдьмо! (Іде до дверей.)

Мачуха. Ваша величносте!.. Ваша величносте! Та озера ж . цього нема! Ще при нас його кригою затягло. І снігом замело!

Гофмейстерина. А качечки?

Мачуха. Полетіли!

Західний посол. А полуниці, сливи?

Мачуха. Усе чисто снігом замело!

Начальник королівської варти. Може, хоч гриби залишились?

Королева. Еге, сушені! (Грізно до мачухи.) Я бачу, ви глузуєте з мене!

Канцлер. Цих обманщиць, ваша величносте, треба закувати та посадити до в’язниці. Я зразу зрозумів, що вони хочуть видурити кошик золота.

Гофмейстерина. І я, ваша величносте, зразу здогадалась, що ці шахрайки обдурюють нас. Хіба ж бувають ягоди чорниха та голубиха?

Професор. Не чорниха і голубиха, пані гофмейстериха, а чорниці й голубиці.

Гофмейстерина. Я не гофмейстериха, а гофмейстерина!

Професор. Ах, пробачте, я помилився. Чорниці та голубиці, пані гофмейстериця, — це дикорослі ягідні. Вони є в лісах, але, звичайно, улітку, а не взимку. Прошу не гніватись на мене, ваша величносте, але я вже доповідав вам, що ні ягід, ні горіхів, ані пролісків серед зими не буває.

Королева (зриваючи з грудей букет). А це що?

Професор (посмутнілим голосом). Проліски!..

Мачуха й дочка. Проліски, ваша величносте! Свіженькі, лісові!

Королева (сідає на трон і закутується в шубку). Отож, якщо ви не скажете, де ви їх взяли, вам завтра ж відрубають голови. Ні, сьогодні, зараз! (До професора.) як це ви кажете — не слід відкладати на завтра...

Професор. ... те, що можна зробити сьогодні, ваша величносте.

Королева. Отож. (Мачусі й дочці.) Ну, відповідайте. Тільки правду!

Мачуха й дочка падають навколішки.

Мачуха (плачучи). Ми й самі не знаємо, ваша величносте!..

Дочка. Нічого не знаємо!

Королева. Як це так? Нарвали цілий кошик пролісків і не знають де!