Слава ЗСУ!

— Може, тобі дати ще ключа від квартири, де гроші лежать?

Безпритульний, що зарвався не в міру, зрозумів усю безпідставність своїх претензій і лишився позаду.

Молодий чоловік збрехав: не мав він ні грошей, ні квартири, де вони могли б лежати, ні ключа, яким можна було б квартиру відчинити. Він не мав навіть пальта. У місто молодий чоловік увійшов у зеленому в талію костюмі. Його могутню шию кілька разів огортав старий вовняний шарф, на ногах лакові штиблети із замшевим верхом апельсинного кольору. Шкарпеток під штиблетами не було. У руці молодий чоловік держав астролябію.

«О баядерка, ті-рі-рім, ті-рі-ра!» — заспівав він, підходячи до привозного ринку.

Тут для нього найшлось чимало діла. Він втиснувся в шерег продавців, що торгували на розвалі, виставив уперед астролябію і серйозним голосом почав кричати:

— Кому астролябію?! Продається дешево астролябія! Для делегацій і жінвідділів знижка.

Несподівана пропозиція довгий час не викликала попиту. Делегації хатніх господарок цікавились більше дефіцитними товарами і стовбичили біля мануфактурних яток. Мимо продавця астролябії уже двічі пройшов агент Старгуброзшуку. Але астролябія ні в якій мірі не схожа була на вкрадену вчора з канцелярії Маслоцентру друкарську машинку, отже, агент перестав магнетизувати молодого чоловіка очима й одійшов геть.

До обіду астролябію було продана слюсареві за три карбованці.

— Сама міряє, — сказав молодий чоловік, передаючи астролябію покупцеві, — аби було що міряти.

Позбувшись хитрого інструмента, веселий молодий чоловік пообідав у їдальні «Куточок смаку» і пішов оглядати місто. Він проминув Радянську вулицю, вийшов на Червоноармійську (колишня Велика Пушкінська), перетяв Кооперативну і знову опинивсь на Радянській. Але це була вже не та Радянська, яку він пройшов: у місті було дві Радянські вулиці. Немало подивувавшись із цього, молодий чоловік опинився на вулиці Ленських подій (колишній Денисівській). Біля гарного двоповерхового особняка № 28 з вивіскою:

СРСР, РРФСР

2-Й БУДИНОК СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СТАРГУБСТРАХУ

молодий чоловік зупинився, щоб прикурити у двірника, що сидів на камінній лаві при воротях.

— А що, батьку, — спитав молодий чоловік, затягнувшись, — наречені у вас в місті є?

Старий двірник анітрохи не здивувався.

— Кому й кобила наречена, — відказав він, охоче пристаючи до розмови.

— Ніяких запитань більше не маю, — швидко проказав молодий чоловік.

І одразу ж поставив нове запитання:

— У такому домі та без наречених?

— Наших наречених, — заперечив двірник, — давно на тому світі з ліхтарями шукають. У нас тут державна богадільня: старі баби живуть на повному пенсіоні.

— Розумію. Це котрі ще до історичного матеріалізму народилися?

— Це таки правда. Коли народились, тоді й народились.

— А в цьому домі що було до історичного матеріалізму?

— Коли було?

— Та тоді, за старого режиму.

— А, за старого режиму жив мій пан.

— Буржуй?

— Сам ти буржуй! Сказано тобі — предводитель дворянства.

— Пролетар, кажеш?

— Сам ти пролетар! Сказано тобі — предводитель.

Розмова з розумним двірником, що кепсько розбирався в класовій структурі суспільства, тривала б ще бозна-скільки часу, якби молодий чоловік не взявся до справи рішучіше.

— От що, дідусю, — мовив він, — непогано б вина випити.

— Ну, почастуй.

На годину обидва зникли, а коли повернули назад, двірник був уже найвірніший друг молодому чоловікові.

— То я у тебе переночую, — сказав новий друг.

— Про мене хоч все життя живи, раз хороший чоловік.

Домігшись так швидко свого, гість моторно спустився в двірницьку, зняв апельсинні штиблети і витягся на лаві, обмірковуючи план дії на завтра.

Звали молодого чоловіка Остап Бендер. Із своєї біографії він звичайно повідомляв тільки одну подробицю: «Мій тато, — казав він, — був турецько-підданий». Син турецько-підданого за все своє життя перемінив багато професій. Жвавість характеру, що заважала йому присвятити себе будь-якій одній роботі, раз у раз кидала його в різні кінці країни і тепер привела в Старгород без шкарпеток, без ключа, без квартири і без грошей.

Лежачи в теплій до смороду двірницькій, Остап Бендер одшліфовував у думках два можливі варіанти своєї кар'єри.

Можна було стати багатоженцем і спокійно переїжджати з міста в місто, тягаючи за собою новий чемодан із захопленими у чергової дружини коштовними речами.

А можна було завтра ж піти до Стардиткомісії і запропонувати їм взяти на себе поширення не написаної, але геніально задуманої картини: «Більшовики пишуть листа Чемберленові», за популярною картиною художника Рєпіна «Запорожці пишуть листа султанові». На випадок успіху цей варіант міг би дати карбованців чотириста.