Слава ЗСУ!

— Це вже містика, — сказав Бендер, покручуючи головою. — Щойно була людина — й нема її.

Молочні брати в нестямі почали відчиняти всі двері підряд. Але вже з третьої кімнати Балаганов вискочив як з ополонки. Лице його невралгічно скособочилось.

— Ва-ва, — сказав уповноважений у справі копит, притиснувшись до стіни. — Ва-ва-ва…

— Що з вами, дитино моя? — запитав Бендер. — Вас хтось образив?

— Там, — пробурмотів Балаганов, простягаючи тремтячу руку.

Остап відчинив двері й побачив чорну труну. Труна стояла посеред кімнати на канцелярському столі з тумбами. Остап зняв свій капітанський картуз і навшпиньки підійшов до труни. Балаганов з острахом стежив за його діями. За хвилину Остап пальцем покликав Балаганова і вказав йому на великий білий напис на чорних схилах труни:

— Ви бачите, Шуро, що тут написано? — сказав він. — «Смерть бюрократизму!» Тепер ви заспокоїлись!

Так, це була чудова агітаційна труна, яку у великі свята геркулесівці виволікали на вулицю і з піснями носили по всьому місту. Як правило, труну підтримували плечима Скумбрієвич, Бомзе, Берлага і сам Полихаєв, який був людиною демократичною і не соромився показуватися на людях разом із своїми підлеглими на різних демонстраціях і політкарнавалах. Скумбрієвич дуже поважав цю труну і надавав їй великого значення. Іноді, підв'язавшись фартухом, Єгор власноручно перефарбовував труну і поновлював антибюрократичні заклики — в ті години, коли в його кабінеті хрипли і захлиналися телефони і найрізноманітніші голови, просовуючись у двері, тоскно водили очима.

Єгор так і не знайшовся. Швейцар у картузі з зигзагом повідомив Бендера, що товариш Скумбрієвич Хвилину тому був тут і щойно поїхав купатися на Комендантський пляж, що, як він сам казав, давало йому зарядку бадьорості.

Прихопивши на всякий випадок Берлагу і розбудивши поштовхами Козлевича, що дрімав за кермом, антилопівці рушили за місто.

Чи треба дивуватися тому, що роз'ятрений усім попереднім, Остап, не чекаючи й хвилини, поліз за Скумбрієвичем у воду, і трохи не засмучуючись тим, що важливу розмову про нечисті акціонерні справи доведеться вести в Чорному морі.

Балаганов точно виконав наказ командора. Він роздяг покірного Берлагу, підвів до води і, притримуючи його обома руками за стан, терпляче чекав. У морі, як видно, відбувалася важка розмова. Остап кричав, як морський цар. Слів не можна було розібрати. Видно тільки було, що Скумбрієвич спробував узяти курс на берег, та Остап відрізав йому дорогу і погнав у відкрите море. Потім голоси стали різкішими; почулися окремі слова:

«Інтенсивник!», «А хто брав?», «Папа римський брав?», «При чому тут я…»

Берлага давно вже переступав з ноги на ногу, вичавлюючи босими п'ятками на піску індійські сліди. Нарешті з моря почувся крик:

— Можна пускать!

Балаганов спустив у море бухгалтера, який поплив з незвичайною швидкістю, по-собачому, б'ючи по воді руками й ногами. Побачивши Берлагу, Єгор Скумбрієвич зі страху пірнув з головою.

А уповноважений у справі копит у цей час розлігся на пісочку і запалив цигарку. Ждати йому довелося хвилин двадцять. Першим повернувся Берлага. Він присів навпочіпки, вийняв з кишені штанів носовик і, витираючи обличчя, сказав:

— Признався наш Скумбрієвич. Очної ставки не витримав.

— Виказав, гадюка? — доброзичливо запитав Шура. І, скинувши з губи великим і вказівним пальцями недокурок, прицмокнув язиком. При цьому з його рота вилетів плювок, стрімкий і довгий, як торпеда.

Підстрибуючи на одній нозі і націлюючись другою ногою в холошу, Берлага туманно пояснював:

— Я це зробив не в інтересах істини, а в інтересах правди.

Другим прибув великий комбінатор. Він з розмаху ліг на живіт і, припавши щокою до нагрітого піску, довго і багатозначно дивився на посинілого Скумбрієвича, що вилізав з води. Потім він узяв з рук Балаганова папку і, змочуючи олівець язиком, почав вписувати в справу добуті важкою працею нові відомості.

Дивна метаморфоза сталася з Єгором Скумбрієвичем. Ще півгодини тому хвиля прийняла на себе найактивнішого громадського діяча, людину, про яку навіть голова місцевкому товариш Нидерландюк казав: «Хто-хто, а Скумбрієвич не підкача». А Скумбрієвич підкачав. Та ще й як підкачав! Дрібна літня хвиля прибила до берега вже не дивовижне жіноче тіло з головою англійця, що голиться, а якийсь безформений бурдюк, напханий гірчицею і хріном.

В той час, коли великий комбінатор піратствував у морі, Генріх Марія Заузе, який усе ж таки підстеріг Полихаєва і мав з ним відверту розмову, виходив з кабінету, нічого не розуміючи. Дивно посміхаючись, він пішов на поштамт і там, стоячи за конторкою, покритою скляною дошкою, написав листа нареченій в місто Аахен.