Слава ЗСУ!

вав Смерк. У полон також потрапили мої друзі,

Фаолін і Гленвінг. Ті покидьки звідкись знали,

де нас чекати, і влаштували засідку. Потім мене

приспали дурманом і відправили до Джиліда.

642

А Галбаторікс наказав Смеркові дізнатися, куди я сховала яйце, а також усе, вдо стосується мого рідного Елесмера.— Очі в Арії потемніли й вона заскреготала зубами.— Звісно, мене катували,— провадила вона далі.— Смерк віддав мене своїм воякам, і ті хотіли мене зґвалтувати, але силою думки я надовго знешкодила їхню хіть. Пізніше він наказав перевезти мене до Урубейна... Ось тут уже я посправжньому злякалася, адже в мене не було сили протистояти цим потворам. Якби не ти, мене б знищили.

Слухаючи, Ерагон аж тремтів від ненависті до Смерка та його спільників. Дивно, як ця нещасна дівчина взагалі вижила.

— Навіщо ти мені про це розповідаєш? — тихо спитав він.

— Щоб ти знав, від чого мене врятував,— озвалась Арія.— Ти вчинив гідно, мій герою.

— А що ти робитимеш далі? — зніяковіло поцікавився Ерагон.— Повернешся до Елесмера?

— Ні,— відповіла ельфійка.— Я не покину варденів, їм потрібна моя допомога. А ось ти справді міг би. Я випробувала тебе в бою і маю сказати, що Бром добре вимуштрував свого обранця.

— Ти хочеш сказати, що мені слід їхати до Елесмера? — вражено перепитав юнак.

Ї — Так, звісно.

— Коли? — ніяк не міг повірити в нову хале

пу Ерагон. , .

643

— Цього поки що не вирішили, але за кілька тижнів все буде відомо,— озвалась ельфійка.

— Дякую, що хоч відпочити мені дозволили,— іронічно буркнув парубок.— А чого від мене хотіли ті близнюки?

— Того, чого не можуть зробити самі,— скривилась від огиди Арія.— Мабуть, вони хотіли почути від тебе нові слова прадавньої мови. Зазвичай для цього потрібні роки навчання, а вони хотіли опанувати їх якнайшвидше. Ось чому деякі слова взагалі ІЇІКОЛИ не промовляють, аби не дати злим силам оволодіти світом.

— Дивно,—раптом згадав Ерагон.—Але раніше я бачив тебе у снах.

— Часом я відчувала, що за мною хтось стежить,1 відповіла на те Арія.— Та у в'язниці я постійно марила, тому не звернула на це уваги.

— Справді, дивно,— сказав юнак.— А що означає татуювання на твоєму плечі? Я не роздивлявся, чесно, але коли лікував тебе... Це такий самий символ, як і на моєму персні.

— Де ти його взяв? — захвилювалась ельфійка.

— Це подарунок Брома,— здивовано відповів Ерагон.

— Такий перстень,— урочисто сказала Арія,— дарують лише найдорожчим друзям ельфів. Таким дорогим, що й казати годі. Я ніколи не знала, що королева Ісланзаді була такої високої думки про твого Брома.

644

— Тоді мені не бажано його вдягати,— сказав Ерагон, злякавшись, що його поведінка могла бути зухвалою.

— Та ні, чого ти? Це захистить тебе, якщо ти натрапиш на моїх людей, а ще допоможе завоювати прихильність королеви. Тільки нікому не розповідай про моє татуювання. Про нього ніхто не повинен знати.

— Гаразд.

Ерагонові дуже подобалось говорити з ельфійкото і, зрозуміло, йому хотілося, щоб їхня розмова тривала якомога довше. Коли ж вони нарешті попрощались, юнак вирушив до Тронжхейма, перекинувшись по дорозі кількома словами з драконом. Щоправда, той навідріз відмовився переповідати свою розмову з дівчиною. Зовсім не образившись на дракона, Ерагон раптом згадав про ув'язненого Мертага й вирішив його провідати. Але спочатку слід було десь повечеряти. Сапфіра погодилась його почекати, аби потім повернутися разом до печери.

Юнак швиденько перекусив у невеличкій харчевні й, дотримуючись вказівок Насуади, вийшов до потрібного місця, де зупинився перед невеличкими сірими дверима, під якими гомоніли вартові. Коли юнак попросився всередину, ті тричі грюкнули в двері, а потім впустили його.

— Коли треба буде вийти, просто погукай

нас,— посміхнулися вони до Ерагона.

'■ , : ■ , 645 , ,■■

Камера Мертага була теплою й добре освітленою, з умивальником в одному кутку та письмовим столом в іншому. Стелю щедро прикрашали різьблені фігури, а підлогу вкривав м'який килим. Побачивши свого гостя, в'язень радісно вигукнув:

— Ерагоне! Я вже давно чекаю на тебе!

— Як ти тут? — ніяково роззирнувся навкруги парубок.—Я гадав...

— Що твій друг скніє в якійсь щурячій норі й гризе сухарі? — сказав Мертаг, звівшись на ліжку.— Правду кажучи, я чекав того самого, але Аджихад виявився значно гостинніший. Тут непогано годують, приносять добрі книжки. Тож скоро я стану товстим і розумним.

— Дивно, що ти не злий на нього,— посміхнувся Ерагон, сідаючи на ліжко.— Якнеяк, Аджихад тримає тебе під замком.