Слава ЗСУ!

Це був Смерк.

Однією рукою прибулець тримав меча з пам'ятною подряпиною від Аджихада, а в другій тьмяно виблискував щит. Темний шолом Смерка нагадував генеральський, а поверх панцира було накинуто довгий плащ зі зміїної луски. У його очах танцювали шалені бісики. Було видно, що ця людина звикла до безмежної влади й знущань над підлеглими.

Ерагон аж укляк від несподіванки. Він зрозумів, що про втечу годі й думати. Єдине, що він устиг зробити,— покликати Сапфіру. А Смерк тримався зовсім вільно. Він буркнув щось ургалам,

670

і ті повільно оточили хлопця, зайнявши позиції в розтрощеній залі.

— Бачиш, мій юний вершнику,— просичав Смерк до Ерагона,— ми знову зустрілися. Дарма ти тікав із Джиліда. Цим ти тільки погіршив своє становище.

— Ти ніколи не візьмеш мене живим,— озвався юнак.

— Та невже? — звів брови прибулець.— Ну, це ми зараз побачимо. А де ж твій вірний Мертаг? Хто допоможе тобі цього разу?

«Звідки він знає про Мертага?» — вжахнувся Ерагон, але вголос сказав:

— Пам'ятаєш оту стрілу, що стирчала в тебе між очима? Гадаю, вона тобі сподобалась?

— Ти за неї заплатиш,— відповів Смерк.— А тепер кажи, де дракон.

— Авжеж, зараз! — зухвало скрикнув Ерагон.

— Тоді доведеться тебе змусити! — сказав прибулець, і його меч просвистів у повітрі. Ухиляючись від удару, Ерагон хотів був проникнути в думки Смерка, але той мав залізний захист. Уже наступним ударом Смерк влучив юнакові в ребра й пробив кольчугу. Крім того, він почав атакувати Ерагонову свідомість. Щоправда, за якусь мить Смерк пропустив випад супротивника, і на його стегні з'явилась багряна пляма. Він оскаженіло заревів і спрямував наступний удар Ерагонові вшию. Але Ерагон кинув

671

у нього щит і встиг зачепити мечем по руці. Раптом захист Смеркової свідомості упав, і Ерагона заполонив шалений потік образів та думок цього грізного прибульця.

...Ось юний Смерк мандрує з родиною безлюдними степами. Плем'я вигнало їх, визнавши батька клятвопорушником. Тоді він мав інше ім'я, і мати лагідно наспівувала йому пісень, гладячи малого по волоссю...

...Ось він стоїть над могилою батьків, шкодуючи, що не загинув разом із ними. Потім знову бездумно блукає пустелею...

...Ось бідолаха знаходить пораненого чарівника, який, одужавши, вчить його магії, нарікши Пустельним Щуром. А далі розбійники вбивають старого, і він жахливо мститься, вперше в житті покликавши на допомогу темні сили зла, які відтоді заволоділи його душею й дали ім'я Смерк...

Аж раптом меч нападника, що весь цей час

підступно підкрадався до парубка, вдарив його

в спину, пробивши кольчугу Ерагон похитнувся

й повернув голову назад. Свідомість юнака затьма

рилась. Він уже не чув, як радісно вигукнув Смерк

і вишкірився в задоволеній посмішці. Гаряча кров

стікала хлопцеві по спині. «Ну ось і все,— подумав

він із жалем.— Кінець. Варденів із гномами буде

розбито, Сапфіра здасться заради мене в полон,

Арію знову схоплять... Але чому? І чи є на цьому

світі справедливість? Де ж сили добра?» і

672

Та раптом залу заполонило сліпуче світло. Магічний камінь, що лежав біля підніжжя гори, розлетівся на тисячу дрібних скалок, а посеред зали — о диво! — з'явилася Сапфіра, на якій гордо сиділа Арія! Волоссям ельфійки грався легкий вітерець, а зі зведеної вгору долоні осьось мало злетіти магічне проміння.

Заскочений зненацька, Смерк озирнувся і хотів був сказати закляття, але Ерагон з останніх сил несамовито скрикнув: «Брісінгр!».

Тієї ж миті Зарок у руці юнака спалахнув кривавим світлом, і вершник зробив блискавичний випад. Не вірячи власним очам, Смерк ухопився за лезо, що ввійшло йому прямо в груди. Він спробував щось сказати, та замість слів із його пащеки вирвалося звіряче ревіння. Його зброя впала на підлогу. Постать прибульця почала бліднути, стала якоюсь розмитою, аж доки зовсім не зникла зперед очей вражених друзів. Так загинув Смерк.

Заточившись, Ерагон глянув на ельфійку, що кинулась була до нього, а потім усе попливло, і він втратив пам'ять.

ІТЮРШЬ

[1^ Ж ривки Смеркових спогадів час від часу ^■в зринали в голові Ерагона. Його охоI пив вихор темних подій і почуттів, що Я поглинув усі думки. Поринувши в цю 4 « круговерть, юнак уже не розумів ані того, хто він, ані того, де зараз перебуває. Він був надто знесилений, щоб позбутися чужих образів, що скаламутили його розум. Образів жахливої смерті та страждань, які весь час поставали перед очима, аж доки його збурений дух не збунтувався.

Убиті за наказом Смерка невинні люди невпинно проходили крізь свідомість юнака. Від них годі було сховатись, годі було зупинити цей скорботний похід. Ерагон благав, аби хтонебудь забрав його з цього жахіття, та ніхто не міг вивести його звідти. Тепер юнак уже не дуже тямив,