Слава ЗСУ!

674

■—чіг^

хто він: герой чи лиходій, вершник чи Смерк... Усе переплуталося в каламутному потоці чужих спогадів, у який Ерагон невпинно поринав — усе глибше й глибше.

Аж раптом кілька Ерагонових спогадів прорвалося крізь зловісну завісу, яку залишив по собі підступний Смерк. Усі події, починаючи з того часу, як він знайшов яйце Сапфіри, пропливли перед хлопцем у холодному світлі одкровення. Усі його злети й падіння, втрати й надбання, сумніви та надії... Учепившись за них думками, Ерагон уже не відпускав власного минулого, змагаючись із чужою пам'яттю, що поволіповолі відступала. Невдовзі юнак почав перемагати, збираючи по піщинках власну суть, своє розкидане по кривавих світах єство, в єдину оболонку людської душі. Із глибин покинутого тіла вставав жахливий біль, який хтось іззовні намагався стримати.

«Іди до мене»,— зненацька почув Ерагон чийсь голос.

Спочатку юнак злякався незнайомця, що намагався пробитись у його свідомість.

«Хто ти?»— спитав він, розуміючи, що саме власник цього голосу допомагає йому тамувати біль.

«Той, хто тобі допоможе,— озвалось у його свідомості.— Мене звати Скорботний Мудрець, і я можу тебе врятувати. Іди до мене, відкрийся мені й почуєш відповіді на всі свої питання».

675

«Але як? — у відчаї вигукнув Ерагон.—Як я тебе знайду? Де ти?»

«Іди разом з Арією до ельфів,—сказав Мудрець.— Але поквапся. Я чекаю на тебе вже багато років, і ось нарешті ти з'явився — переможець темряви на землі. Ти здолав Смерка, юначе, і багато хто тепер перед тобою в боргу».

«Мабуть, так,— погодився Ерагон.— Я неначе змінився, посівши те місце, про яке мені говорив Аджихад. Я став сильним і водночас незалежним від будьякого деспота».

«Молодець,— пролунало звідкись згори.— Ти починаєш дещо розуміти, А тепер відпочивай, бо ти ще надто слабкий...»

Ерагон іще довго перебував у стані напівмарення, аж раптом незнайомий голос знову його збудив. Щоправда, тепер говорив хтось інший.

— Прокидайся! — гукнув він до хлопця.— Годі

спати, Ерагоне!

Невдоволений юнак поворухнувся. Тепло, в яке він поринув, було дуже приємним, і він не хотів з ним розлучитися.

— Вставай, Арджетламе! — не вгавав голос—

Ти нам потрібен!

Юнак змусив себе розплющити очі й побачив, що лежить на ліжку, закутаний у м'які ковдри. Поруч на стільці сиділа знахарка.

— Як ти себе почуваєш? — запитала вона.

— Іще не знаю,— хрипло озвався Ерагон.

676

— Тоді лежи,—кивнула головою Анжела,—

Бережи сили... На ось, випий.

Ерагон ковтнув холодного меду, й приємне тепло розлилося по тілу, а потім сягнуло затуманеного мозку.

«Сапфіро! — покликав він, сідаючи на ліжку— Де всі? Де Арія?..»

Голова юнакові запаморочилась, і він упав назад, заплющивши очі й відчуваючи приступ нудоти.

— Що з Сапфірою? З нею все гаразд? Ургали перемагали... вона падала... Арія!

— Усі живіздорові,— заспокоїла його знахарка.— І з нетерпінням чекають на твоє повернення. Хочеш із ними побачитись?

Ерагон кивнув. Знахарка підвелася й прочинила двері. Арія та Мертаг мовчки увійшли до кімнати, а Сапфіра лише просунула голову бо їй тут було затісно.

— Я радий, ЇДО з тобою все гаразд,— посміхнувся юнак до неї.— Я пам'ятаю, як ти дихала вогнем на тих чудовиськ...

— Та нівроку! — посміхнувся дракон.— Ото вже повоювали!

Тим часом Ерагон помітив, що в ельфійки забинтовано руку, а в Мертага голову.

— Що з вами, друзі? — захвилювався він.

— Дрібниці. Головне, що ми таки перемогли! — відповів Мертаг.— Коли ти вразив Смерка, клани ургалів несподівано пішли один проти одного, так

677

ніби з них спало якесь закляття. Уявляєш? їхнє військо, втративши єдність, розпалося на окремі купки, і ми їх розбили!

— Усіх? — спитав Ерагон.

— Ні,— похитав головою юнак.— Багато поховалося по тунелях. Вардени та гноми зараз їх звідти викурюють. Я допомагав, аж доки не отримав від однієї з потвор по голові й не опинився тут.

— То тебе вже не кинуть до в'язниці? — не йняв віри Ерагон.

— Гадаю, що так,— скривився друг.— Зараз ніхто про це не думає, усі прийдуть до тями після битви. До речі, скрізь тільки й говорять про твою перемогу над Смерком! Якби не ти, нас би точно розбили.

— А де були близнюки? — раптом згадав юнак.— Я не міг їх знайти, коли вони були потрібні.

— Може, билися з ургалами деінде? — знизав плечима Мертаг,— От їм і було не до тебе.

— Щось мені не віриться,— буркнув Ерагон і, ніяковіючи, нарешті звернувся до ельфійки: — Ну, а ви із Сапфірою?

— Коли ти попередив дракона про те, що зустрів Смерка,— почала Арія,—я ще звільняла Сапфіру з поламаних обладунків. А коли ми закінчили, то було вже пізно спускатися Нескінченними Сходами... От нам і довелося розбити священний камінь, аби якнайшвидше потрапити до тебе.