Слава ЗСУ!

Ерагон збив бурульку з даху над ґанком, аж раптом побачив неподалік Слоуна. М'ясник його не помітив, тож юнак, схиливши голову, помчав за ріг вулиці до таверни Морна.

Усередині було душно, сальні свічки на столах шипіли й пахкали жирним димом. Над дверима красувалися велетенські закручені роги сумнозвісного ургала. З одного боку довгого шинквасу валялися палиці, що їх мали розбивати відвідувачі, а за самим шииквасом стояв Морн, засукавши рукава по лікоть. Нижня частина його обличчя була така пом'ята, паче колись побувала в жорнах. За міцними дубовими столами сиділи люди й слухали двох торговців, що, упоравшись зі своїми справами, зайшли сюди випити пива.

Морн відірвав погляд від келиха, який протирав:

— А, Ерагоне! Радий тебе бачити. Як там твій дядько?

— Торгує,—відповів парубок, знизавши плечима.— Це забирає багато часу.

— А Роран, він теж тут? — спитав Морн, узявши другий келих.

— Так, цього року йому вже не треба доглядати вдома хвору худобу, тому він змії: приїхати сюди разом з нами/

47

— Гаразд, гаразд.

Ерагон тицьнув на двох торговців:

— Хто це такі?

— Купують зерно. Вони придбали геть усе майже задурно, а тепер базікають тут, гадаючи, що ми їм повіримо.

Ерагон миттю збагнув, чому Морн був такий сумний. Людям потрібні гроші. Без них вони не протягнуть.

— А про що ж вони базікають? — поцікавився

він.

Морн пирхнув:

— Вони кажуть, ніби вардени уклали угоду

з ургалами й збирають військо, щоб на нас на

пасти. Так, наче ми довгий час були в безпеці

тільки завдяки нашому королю. Хоч йому, Гал

баторіксу, насправді геть байдуже, чи спалять

ущент наші села, чи ні... Ходи, послухай їх.

А в мене досить клопоту й без тих побрехеньок.

Один із торговців був товстун, тож від кожного руху стілець під ним загрозливо потріскував. Борода й вуса в цього хлопа ще не виросли, його короткі ручки були схожі на дитячі, а губи бундючно випиналися, коли він ковтав із келиха. Другий мав пихате обличчя, а суха шкіра на його щелепах була кольору старого прогірклого масла. Порівняно з товстою шиєю й щоками, решта тіла видавалася неприродно кістлявою.

48

Безуспішно намагаючись примостити своє драглисті тіло на стільці, перший торговець сказав:

— Ні, ні, ви не розумієте. Тільки завдяки

постійній турботі короля ви зараз можете мирно

гомоніти з нами. Якби він, премудрий володар,

позбавив вас підтримки, було б вам непере

ливки!

Хтось голосно заперечив:

— Еге ж, ви ще скажіть, що вершники повер

нулися, а кожен з вас убив сотню ельфів. Ви що,

маєте нас за дітей, які вірять у ваші казки? Ми

самі дамо собі раду

Уся компанія гучно зареготала.

Торговець хотів був щось відповісти, але тут, махнувши рукою, втрутився його худий компаньйон. Коштовні персні зблиснули на його пальцях:

— Ви все неправильно зрозуміли. Ми знаємо, що імперія не може дбати про кожного з нас, як вам, певно, того хотілося б, але вона може стримувати ургалів та інших потвор, аби вони не сплюндрували це...— він довго шукав потрібне слово,— місце.

— Ви,— продовжив торговець,— цілком слушно обурюєтесь через те, що імперія ставиться до людей несправедливо, але жоден уряд не може догодити коленій людині. І завжди виникатимуть якісь суперечки й конфлікти.

49

^—

Проте більшість із нас не має на що скаржитись. У кожній країні є свої певдоволені, яких не влаштовує баланс влади.

— Так! — вигукнула якась жінка.— Якщо ви

хочете принизити варденів!

Товстий чолов'яга зітхнув;

— Ми вже пояснювали, що вардени не зби

раються вам допомагати. Це брехня, яку довгий

час поширюють зрадники, намагаючись підірва

ти імперію й переконати нас, що справжня за

гроза походить зсередини, а не ззовні. Готуючись

до нападу, вони скрізь мають своїх шпигунів.

І ніколи не знаєш, хто на них працює.

Ерагон так не думав, але торговець говорив доладно, тож люди почали кивати. Тоді юнак зробив крок уперед і мовив:

— А звідки ви це знаєте? Я можу сказати,

що хмари зелені, але це ще не означає, що вони

насправді такі. Доведіть, що ви не брешете.

Обидва чоловіки гнівно витріщилися на юнака, а принишклі селяни чекали на відповідь.

Худорлявий торговець заговорив першим, намагаючись не дивитися Ераготгові в очі:

— Хіба ваші діти не навчені поваги до стар

ших? Чи ви завжди дозволяєте хлопчакам втру

чатися в дорослі розмови, коли їм заманеться?

Слухачі спочатку засовалися па своїх стільцях і глянули на Ерагона. Але потім хтось із селян кинув торговцям: