Слава ЗСУ!

— Та так, нічого.

Бромове зацікавлення вигаданим торговцем ставало дедалі небезпечніше, тож не варто було продовжувати цю тему.

— А дракони довго жили? — невимушено по

цікавився юнак.

Бром відповів не одразу. Його підборіддя торкнулося грудей, старий замислено тарабанив пальцями по люльці, виблискуючи каменем на каблучці:

— Що? Вибач, я недочув... Так, дракони жили

дуже довго, узагалі вічно, яктцо їх не вбивали

або не гинули їхні вершники.

Звідк^ про це відомо? — засумнівався ЕраГОІІ,— Якщо дракони вмирали разом з вершниками, то вони доживали лише до шістдесяти чи сімдесяти років. А ви кажете, що вершники існували сотні літ. Хіба це неможливо,— несподівано юнака вразила думка про те, що він може пережити свою родину та друзів.

— Можливо чи неможливо, усе це відносно,—

посміхнувшись, відповів Бром.— Дехто вважає,

що неможливо зійти на Хребет і повернутися

звідти живим, але ж ти це робиш. Усе залежить

від того, з якого боку глянути. І в молодості це

може зрозуміти тільки дуже мудра людина.

Ерагон почервонів, а старий тим часом продовжував:

— Не ображайся, але тобі ще зарано про таке

знати. Отже, не слід забувати, що дракони — ма

гічні істоти, які дивним чином змінювали все,

до чого торкалися. Вершники проводили з ними

безліч часу, тому й змінювалися найдужче. Узя

ти хоча б тривалість їхнього життя. Наприклад,

наш король живе надто довго, і це не може

не дивувати, хоча більшість людей схильна вва

жати це за магічний дар самодержця. Існували

й інші, але не такі помітні ознаки. Усі вершни

ки були сильніші, розумніші й далекоглядніші

за решту людей. До того ж, якщо вершник по

ходив з людського роду, його вуха з часом заго

стрювались, хоч і не так, як у ельфів.

91

Ерагон ледь стримався, щоб не помацати пальцями кінчики власних вух. «Цікаво, як цей дракон впливатиме на моє майбутнє? — думав хлопець.— Мало того, що він заліз мені в голову, то ще й тіло може змінити!»

— А ті дракони були дуже розумні? — запитав Ерагон старого.

— Хіба ти не чув, що я казав? — почав дратуватися Бром.— А як би ельфи домовлялися з нетямущими істотами? Принаймні дракони були не дурніші за нас із тобою!

— Але ж вони тварини,— стояв на своєму Ерагон.

Бром зневажливо пхекнув:

— Не більші тварини, ніж звичайні люди.

Адже ті завжди шанували тільки вершників,

ігноруючи драконів. Мовляв, дракони — це лиш

екзотичний засіб пересування. Насправді ж це

не так, і великі подвиги вершників були можливі

виключно завдяки драконам. Ти знаєш багато лю

дей, які б наважились оголити меч, знаючи, що

за хвилину з'явиться ящір, який уміє дихати вог

нем, і покладе край суперечці? Отожбо й воно.

Задоволений, старий знову почав розглядати кільця диму.

— А ви самі колинебудь бачили дракона? — озвався Ерагон.

— Ні,— відповів Бром.— Усе це було дуже давно. „

«А те^ер про ім'я!» — нагадав сам собі юнак і недбало сказав:

— Я тут нещодавно намагався пригадати бо

дай якесь драконяче ім'я, але жодне так і не спа

ло мені на думку. Здається, коли в Карвахолі

були торговці, я чув кілька, та наразі не впевне

ний. Чи не могли б ви щось підказати?

Бром знизав плечима й випалив скоромовкою:

— Були дракони Джура, Хірадор та Фундор,

що перемогли велетенського морського змія.

Галзра, Бріам, Оген Сильний, Гретьєм, Бероун,

Росларб...

Старий пригадавав іще безліч імен, а наприкінці ледь чутно додав:

— А ще — була Сапфіра.

Потім він неквапом вибив люльку й мовив:

— Ну, то мова йшла про когось із них?

— Здається, ні,— неуважно відповів Ерагон. Парубкові й без того макітрилося в голові, до того ж надворі почало вечоріти.— Гадаю, Роран уже впорався в Хорста. Тож мені час повертатися, хоч я би ще залюбки з вами побалакав.

Бром здивовано глянув на юнака:

— Оце й усе? А я гадав, ми томитимемо

ляси, аж доки він по тебе не прийде. Невже тебе

не цікавить тактика драконів, подробиці повітря

ного бою, від яких,аж перехоплює подих? Не

вже це все, про що ти хотів дізнатися?

с>%

— Наразі так,— посміхнувся Ерагон.— Я по

чув усе, що хотів, і навіть більше.

Він звівся на ноги, і Бром теж.

— Ну, як знаєш,— мовив старий, проводжаючи Ерагоиа до дверей.— Бувай здоровий і бережи себе! А як згадаєш ім'я того торговця, скажи мені.

— Неодмінно,— відповів Ерагон.— Дуже вам дякую.