Слава ЗСУ!

Ерагон спробував цим не перейматися й зосередився на решті почутого від Брома. Щось тут не сходилося.

— Не розумію,— сказав юнак.— А де ж були ми, коли з'явилися вершники?

— Ми? — здивувався Бром, звівши брови вгору.

— Ну, так, усі ми,— Ерагон зробив невиразний жест.— Узагалі, люди.

86

Старий розреготався:

— Ми такі самі гості на цій землі, як і ельфи. Наші прадіди з'явилися тут тільки через три століття після вершників.

— Цього не може бути,— обурено заперечив Ерагои.— Ми завжди жили в Паланкарській долині.

— Лише декілька поколінь, не більше. Чого не скажеш про тебе, Ерагоне,— м'яко зауважив Бром.— Ти вважаєш себе ріднею Герроу, і це правильно, але насправді твої предки походять не звідси. Попитайся в людей, і вони розкажуть, що багато з місцевих живуть тут не так уже й довго. Ця долина стара, але вона не завжди була нашою.

Ерагон спохмурнів і ковтнув чаю. Напій був усе ще гарячий і знову обпік йому горло. «Мій дім тут, ким би не були мої батьки!» — подумав він.

— А що ж сталося з гномами, коли вершників було знищено? — спитав він у старого.

— Того ніхто не знає напевно. Спочатку вони билися разом із вершниками, але, коли зрозуміли, що Галбаторікс перемагає, просто засипали всі входи до свого підземелля й сховалися там. Наскільки я знаю, відтоді їх ніхто не бачив.

— А дракони? — вихопилося в юнака.— Що сталося з ними? Адже вони не всі загинули?

— А ось це найбільша загадка в Алагезії,— сумно відповів Бром.— Хтозна, скільком драконам

87

пощастило вижити під час Галбаторіксової різанини? Він пощадив тільки тих, які згодились йому служити, але це були здебільшого скажені дракони клятвопорушників, які потурали його злодійствам. І якщо ще в якомусь місці, окрім Шруйкана, живуть дракони, то вони поховалися, щоб імперія їх не знайшла.

«То звідки ж узявся мій дракон?» — замислився Ерагон.

— А ургали були тут, коли в Алагезії з'явилися ельфи? — знову спитав він.

— Ні, вони припленталися слідом за ельфами, наче ті кліщі, що прагнуть крові. До речі, вершники здобули загальну повагу саме тоді, коли захищали від них людей... Ця історія може навчити багатьом речам. Але через Галбаторікса вона заборонена в наших краях,— зауважив Бром.

— Так, я вже чув цю казку від тебе, коли востаннє був у Карвахолі.

— Казку?! — розлютився Бром.—Якщо це казка, то чутки про мою смерть — правда, і ти розмовляєш із привидом! Поважай минуле, юначе, адже ніколи не знаєш, як воно відгукнеться.

Ерагон зачекав, доки Бром охолоне, а потім знову насмілився запитати:

— А дракони були великі?

Темне пасмо диму зависло над Бромовою люлькою, наче провісник бурі.

88

— Завбільшки з будинок,— буркнув старий.—

Найменші з них мали крила по сто футів. Ці іс

тоти постійно росли. Деякі старі дракони, доки

їх не винищила імперія, нагадували гору.

Ерагон вжахнувся. «Як же мені переховувати свого дракона далі?» — подумав юнак. Але стримавши хвилювання, він з удаваним спокоєм спитав:

— А в якому віці вони дорослішали?

Бром почухав бороду:

— Дихати вогнем вони починали близько

п'ятишести місяців, у цьому ж таки віці могли

вже й паруватися. Чим старший був дракон,

тим довше він міг дмухати вогнем. Деякі з них

затримували полум'я на цілі хвилини.

Старий випустив кільце диму, споглядаючи, як воно здіймається вгору.

— Я чув, що їхня шкіра блищала, наче кош

товне каміння.

Бром рантом схилився до парубка й гаркнув:

— Правильно. Вони мали безліч кольорів

та відтінків. Подейкують, що вкупі дракони на

гадували живу веселку. Але звідки ти про це

знаєш?

Неабияк злякавшись, Ерагон бовкнув:

— Один торговець сказав.

— І як же його звали? — спитав Бром. Його кудлаті брови враз зійшлися в одну широку смугу, а зморшки на лобі поглибшали. Старий не помітив, як його люлька згасла.

89

Ерагон удав, ніби думає:

— Не пригадую. Він ошнвався в Морна, але я навіть не спитав, звідки він.

— Шкода,— пробурчав Бром.

— Здається, він казав, що вершник відчуває драконові думки,— сказав Ерагон, сподіваючись відвернути увагу від власної персони.

Бромові очі звузилися. Він повільно взяв кресало й висік іскру. Над люлькою повився новий димок, і старий глибоко затягнувся, не поспішаючи видихати. За мить він знову заговорив:

— Той чоловік помилявся,— рішуче заявив

старий.— Про це не йдеться в жодному з пе

реказів, а я знаю їх усі. Що вів іще тобі роз

повідав?

Ерагон знизав плечима: