Слава ЗСУ!

МЯГШІЯ

г£^ у новидіння вирували, множилися й куп

щ / чилися в Ерагоновій голові. Спочатку

V юнакові ввижалися вершники, що їха

^^ ли до річки. Багато хто з них мав сріб^^ лясте волосся, дехто тримав у руках списи. Біля берега на них чекав сріблястий човен, що виблискував у яскравому місячному сяйві. Вершники пересідають у човен, притому двійко з них тримається окремо. їхні обличчя прикриті каптурами, але одна з постатей скидається на жінку. Ось вони вже в човні й озираються на берег. Там стоїть якийсь чоловік, котрий не зійшов на корабель. Він відкинув голову й протяжно гукає їм услід. Коли крики стихають, човен лине річкою вниз — до далекої безлюдної землі. Раптом видіння зблідло, але Ерагон устиг помітити в небі двох драконів.

І^й

Перше,чщо почув юнак, прийшовши до тями, було рипіння. Розплющивши очі, Ерагон побачив над собою солом'яну стелю. Він лежав закутаний у шорстку ковдру. Хтось дбайливо перев'язав йому ноги й розбиту руку Юнак роззирнувся довкола. На столі, серед мисок і пучків трав, стояла макітра з товкачем. По стінах було розвішано різноманітні трави, що сповняли повітря п'янким ароматом. У каміні танцював вогонь, а перед ним, схиливши голову й заплющивши очі, у плетеному кріслігоидалці сиділа огрядна жінка — Гертруда, сільська знахарка. На колінах у неї лежало в'язання й клубочок вовни.

Знесилений Ерагон ледвеледве звівся й присів на ліжку. У голові йому потроху прояснювалось. Юнак спробував пригадати події останніх днів. Його перша думка була про Герроу, а друга — про Сапфіру. «Хоч би з нею чого не сталося»,— хвилювався юнак, намагаючись подумки зв'язатися з драконом. Та марно. Вочевидь, дракон ховався десь далеко від Карвахола. «Сюди мене притягнув Бром,— думав Ерагон.— Цікаво, що з ним сталося? Він був увесь скривавлений...»

Тим часом Гертруда заворушилася й розплющила очі.

— О, нарешті ти прокинувся! — сказала знахарка. Вона мала приємний глибокий голос— Це добре! Як себе почуваєш?

137

— Непогано,™ озвався парубок.— А де Герроу?

Гертруда підсунула своє крісло ближче до ліжка:

— У Хорста. Для вас обох тут забракло міс

ця. Ото був клопіт, скажу тобі, раз по раз бігати

тудисюди, перевіряючи, чи все з вами гаразд!

Ерагон рвучко схопився:

— То як він?

Стара довго дивилася па власні руки, тож відповіла не відразу:

— Не надто добре,— нарешті сказала вона.— У Герроу ніяк не спадає лихоманка, а опіки не загоюються.

— Я повинен його побачити,— заквапився Ерагон.

— Гаразд, але після того, як попоїси,— твердо сказала знахарка, знову вкладаючи хлопця.— Я не для того так довго морочилася з тобою, щоб ти мені зараз усе зіпсував. Рами в тебе иа ногах ледь-ледь починають загоюватись, та й гарячка спала тільки минулої ночі. Тож не переймайся долею Герроу. З ним усе буде гаразд, він міцний чоловік.

Гертруда повісила над вогнем чайник і почала нарізати овочі для юшки.

— А я тут уже довго? — спитав Ерагон.

— Та ось уже дві доби,— відповіла стара.

«Дві доби! — подумки вжахнувся юнак.—

Виходить, востаннє я їв чотири дні назад... А Сапфіра невідомо де однаодиісінька...»

138

— Люди хочуть знати, що там у вас сталося,— озвалась Гертруда.— Чоловіки пішли до вашої ферми й побачили, що ЇЇ вщент зруйновано. Оселя згоріла дотла. Це тоді Герроу так обгорів?

— Я... я не знаю,— відповів Ерагон.— Коли це сталося, мене там не було.

— Та нічого, з часом усе з'ясується,— заспокоїла парубка знахарка. Вона поставила юшку на вогонь і знову сіла за своє в'язання.— До речі, у тебе на долоні такий дивний шрам.

Ерагон інстинктивно стис кулак.

— То звідки він? — не відступала стара.

Ерагон не знав, що відповісти, тож відбувся

в найпростіший спосіб:

— Скільки я себе пам'ятаю, він був у мене

завжди,— сказав юнак.— Але я ніколи не питав

у Герроу, звідки він узявся.

Гмукнувши у відповідь, стара більше не турбувала юнака, аж доки вариво не почало голосно булькати. Тоді Гертруда налила миску й подала її Ерагонові. Подякувавши, той обережно зачерпнув ложкою. Юшка була напрочуд смачна.

Наївшись, Ерагон знов запитав:

— А тепер мені можна до Герроу?

— Ох, який ти упертюх! — зітхнула Гертруда.— Ну добре, якщо вже тобі так кортить, я не спинятиму Одягайся, підемо разом.

Стара відвернулась, і парубок почав натягати штани, кривлячись від болю, коли торкався ран.

139

Потім сяктак одяг сорочку. Гертруда допомогла йому підвестись, оскільки Ерагон не надто впевнено стояв на ногах, хоч вони вже й не боліли так сильно.