Слава ЗСУ!

«Сапфіро, це ти?» — спитався він обережно.

«Так, глухенький»,— озвався дракон.

147 >

«Де ж ти?» — вигукнув зраділий Ерагон. І тієї ж миті в його голові зринула картина невеличкого лісу.

«Я тебе кликалакликала, а ти не відповідав»,— сумно дорікнула полишена на самоті Сапфіра.

«Я був без пам'яті... але зараз мені вже краще. Чому ж я, справді, не чув тебе раніше?»

«Я довго чекала, але потім зголодніла. Тож мусила рушати на полювання», відповів дракон.

«Щось уполювала?»

«Так, молодого оленя,— сказала Сапфіра.— Він остерігався земних хижаків, але не помічав тих, що в небі. Коли я його схопила, він скажено пручався, намагаючись вирватись. Але я сильні їла, тому він змирився й помер. А Герроу теж бореться зі смертю?»

«Я не знаю,— відповів Ерагон. Він коротко розказав Сапфірі те, що знав.— Пройде ще чимало часу, перш ніж ми потрапимо додому, додав насамкінець юнак. Ми ще довго не будемо бачитись, тож бережи себе».

«Я зроблю все, як ти скажеш. Але, будь ласка, не барися»,—сумно відповів дракон.

Обидва знехотя розірвали зв'язок. Зітхнувши, Ерагон глянув у вікно п несподівано помітив, що сонце вже сіло. Виснажений, він насилу дошкандибав до Едейн, яка загортала пиріжки з м'ясом у промащений папір.

. 148 >

— Я піду до будинку Гертруди, хочу трохи поспати,— сказав юнак.

— Чому б тобі не залишитись тут? — упоравшись із пиріжками, спитадаг Елейн.— У нас ти будеш ближче до дядька, та й Гертруда отримає назад свою постіль.

— А у вас буде для мене куток? — засумнівався парубок.

— Звісно,—витерла руки жінка.—Ходімо.

Вона провела його до вільної кімнати нагорі,

де юнак одразу ж усівся на край ліжка.

— Може, тобі ще щось треба? — спитала Елейн.

Ерагон заперечно похитав головою.

— Ну, в будьякому разі, я буду внизу. Гук

неш, коли що буде треба.

Юнак почекав, доки жінка спуститься сходами, а потім нечутно прочинив двері й прослизнув коридором до кімнати Герроу. Побачивши його, Гертруда всміхнулася, не полишаючи в'язання.

— Як він? — прошепотів Ерагон.

— Він іще дуже слабкий, хоч лихоманка минула та й опіки виглядають краще,— сказала знахарка хриплуватим від утоми голосом.— Ми повинні зачекати, поки що важко сказати щось напевне.

Підбадьорений цією звісткою, Ерагон повернувся до своєї кімнати. Тіні вороже купчились по кутках, тож хлопець, скрутившись клубочком, принишк під ковдрою. Невдовзі він поринув у глибокий цілющий сон.

, ^Ч*^**!'»1'*!* ■■ ' «.ч»''" • І ,*.,■«,■

, 194 »

— Цей трохи норовистий, але під твердою

рукою він поводиться спокійно,— запевнив Ха

берт, передаючи Бромові вуздечку гнідого.

Старий дозволив коню понюхати свою руку, а той дав себе погладити.

— Цього ми беремо,— нарешті сказав Бром, а потім підійшов до чалого.— А ось щодо цього, то я не впевнений.

— Чому ж? У нього прекрасна хода! — заперечив чолов'яга.

— Гм... А скільки ви хочете за отого білого?

Хаберт із ніжністю глянув па скакуна.

— Я не хотів би його продавати,— зізнався він.— Сніговій — це найкращий із коней, яких я виростив. Я сподівався мати від нього неабияку користь для моєї справи.

— Ну а якби ви всетаки наважились, то скільки б він міг коштувати? — спитав Бром.

Ерагон хотів був покласти руку гнідому на спину, так, як це зробив Бром, але кінь позадкував. Юнак подумки заспокоїв коня й відчув, як той застиг від подиву. Контакт не був таким чітким, як тоді, коли він спілкувався із Сапфірою, але юнакові таки пощастило переконати тварину, що він її друг. Кінь ураз заспокоївся, поглядаючи на Ерагона розумними карими очима.

Тим часом Хаберт підраховував на пальцях вартість білого скакуна.

195

[

— Дві сотні й ані кроною менше,— з по

смішкою сказав він, твердо переконаний, ідо

прибульці ніколи не зможуть заплатити таку

величезну суму Але Бром, не зронивши й слова,

відрахував двісті крон.

— Цього досить? — нарешті спитав він.

Запала довга мовчанка. Хаберт тільки зиркав

то на коня, то на гроші. За якийсь час він глибоко зітхнув:

— Гаразд, беріть собі коня, хоч ви й краєте мені серце.

— Я буду дбати про нього так, паче він нащадок славетного скакуна Гілдіитора,— пообіцяв Бром.

— Ваші слова втішають мене,— вклонився Хаберт. Він сам допоміг осідлати коней. А коли ті були вже готові, сказав: — Ну що ж, прощавайте. Сподіваюсь, Сніговій убереже вас від усіх небезпек.

— Дякую, а ви не хвилюйтесь за коня, я дбатиму про нього,— відповів Бром, рушаючи. За якийсь час він передав Ерагопові вуздечку Сніговія й наказав зачекати на околиці Терінсфорда.