Слава ЗСУ!

Ерагон у розпачі глянув на разаків, що були вже майже поруч, і почав шукати шлях до втечі.

\

414

Помітивши біля вівтаря прохід, він пірнув у нього й за якусь мить уже мчав галереєю, що вела до дзвіниці. За спиною лунало тупотіння разаків, і юнак мав напружити всі сили. Аж раптом галерея перед ним закінчилася, й він налетів на зачинені двері. Ерагон наліг на них плечем, намагаючись вибити, але дерево виявилось дуже міцним. Тим часом разаки наближалися. Тоді, перевівши подих, парубок щосили гукнув: «Джиєрда!». Тієї ж миті спалахнула блискавка, а двері розірвало на друзки. Проскочивши в отвір, Ерагон помчав далі.

Він проминув кілька приміщень, налякавши гурт священнослужителів. Навздогін юнакові полетіли вигуки обурення й прокляття. У монастирі тривожно забемкали дзвони. Юнак пролетів крізь кухню повз ошелешених ченців і кинувся в бічні дверцята. Опинившись у саду, він помітив височезний цегляний мур, через який було годі перескочити.

Ерагон хотів був повернутися, та позаду вже грізно шипіли разаки, штовхаючись у дверях і вибігаючи в сад. У розпачі юнак кинувся до муру. Він навіть не сподівався розбити його за допомогою магії, адже тоді б йому просто не вистачило сил, щоб тікати. Тож Ерагон стрибнув, ухопившись за край стіни. Відсапуючись, він завис над разаками, котрі з'юрмилися внизу, наче ті пси, що зачули здобич.

415

Ще мить — і Ерагон рвучко підтягнувся на руках. Коли він опинився на верхівці муру й упав на землю з іншого боку, його плечі пройняв гострий біль. Схопившись на ноги, юнак щосили дременув, почувши, як позаду разаки теж вилазять на мур.

Пробігши ще десь із милю, Ерагон нарешті зупинився й перевів подих. Він не був упевнений, що відірвався від переслідувачів, тому на першому ж ринку пірнув під візок і причаївся. «Як же вони мене знайшли? — стугоніло йому в скронях.—Адже вони не могли знати, де я... Хіба що схопили Брома...» Зосередившись, він подумки погукав Сапфіру:

«Разаки мене викрили. Ми всі тепер у небезпеці! Перевір, чи все гаразд із Бромом. Якщо все нормально, то попередь його й попроси, щоб він мене зустрів. Мабуть, нам знадобиться й твоя допомога».

«Бром тебе зустріне,— озвався дракон.— Але будь обережний, ти у великій небезпеці!»

«Можна подумати, я про це не здогадуюсь»,— буркнув Ерагон, вилазячи зпід візка.

Він швидко рушив назад до «Золотої Кулі», так само швидко зібрав речі, осідлав коней і вивів їх на вулицю. Незабаром з'явився розлючений Бром із палицею в руці.

— Що сталося? — спитав старий, сідаючи на Сніговій.

— Я був у соборі, аж раптом там з'явилися разаки,— відповів Ерагон.— Мені пощастило

416

втекти, але вони можуть бути тут із хвилини на хвилину. Сапфіра приєднається до нас, коли ми виїдемо за межі ДрасЛеони.

— Ми повинні вибратись за міський мур ще

до того, як зачинять браму,— сказав Бром.— Якщо

її вже не зачинили. Бо тоді втекти з міста буде

просто неможливо.

Старий притих, почувши, як вулицею марширує загін вояків. Вилаявшись, він хльоснув коня й помчав геть. Ерагон низько схилився до Кадока й гайнув слідом за Бромом. Вони насилу продерлися крізь натовп, що заполонив вулиці, які вели до міської брами. А коли втікачі були вже зовсім неподалік від брами, то виявилось, що її зачиняють, а вулицю з якогось дива перегородила подвійна лава ратників.

— Вони порубають нас на шматки! — у розпачі вигукнув юнак.

— Ми мусимо пробитися,— заперечив Бром.— Я візьму на себе воїнів, а ти притримай ворота.

Ерагон кивнув і, зціпивши зуби, пришпорив Кадока.

Обидва вершники мчали крізь юрбу просто назустріч грізним рядам солдатів, які наїжачились довгими списами. Перелякані коні захропли, але втікачам пощастило їх стримати. Хоч Ерагон і чув вигуки вояків, він не зважав на них і продовжував слідкувати за воротами, які повільно зачинялися.

417

*; Тим часом Бром, наблизившись до вояків, скинув руку вгору й вигукнув закляття. Перша шеренга солдатів так і впала на землю, наче скошена трава. А от щілина між стулками брами ставала дедалі вужчою й вужчою. Тоді Ерагон зібрав усю свою магічну силу й вигукнув: «Ду грінд хойлдр!».

Заскреготавши, ворота зупинились. Запанувала мертва тиша. Воїни й прості люди здивовано витріщили очі, спостерігаючи, як під дзвінкий цокіт копит Бром із Ерагоном вилетіли за межі ДрасЛеони. Щойно вони опинилися на волі, Ерагон відпустив ворота. Брама здригнулася і з важким гуркотом зачинилась.

Юнак знесилено похитнувся в сідлі, але швидко в^яв себе в руки. Бром час від часу схвильовано зиркав па нього. Вершники вже мчали передмістям ДрасЛеони, коли на міському мурі пролунав сигнал тривоги. Сховавшись поміж деревами, Сапфіра чекала їх на околиці. Очі дракона збуджено горіли, і він нетерпляче бив своїм хвостом.