Слава ЗСУ!

Коли вони зупинилися перепочити, сонце вже стояло на вечірньому прузі. Як завжди, перед вечерею Ерагон бився з Бромом на мечах. У розпалі поєдинку Ерагон завдав такого сильного удару, що обидві палиці зламалися, наче сухі дрючки.

— Ну що ж,— сказав Бром, пожбуривши свій уламок у вогнище.— З цим ми закінчили, свою палицю теж можеш викинути. Ти багато чому навчився, тож гратися далі немає сенсу Час братися за справжній меч,— і старий дістав із Ерагонової торби Зарок.

— Але ж ми порубаємо один одного на капусту! — здивувався юнак.

261

— Не порубаємо. Ти забуваєш про магію,~

відповів Бром.

Він витяг свого меча й повернув так, аби відблиски полум'я вихопили його з темряви. Узявшись пальцями за лезо, старий наморщив лоба й несподівано різко вигукнув:

— Гойлот ду кніфр!

Тієї ж миті червона жаринка вибухнула іскрами в нього між пальців, якими він провів уздовж усього леза, а потім згасла.

Звівши руку долонею вгору, старий несподівано вдарив по ній мечем. Ерагон кинувся до нього, але не встиг. Приголомшений, він дивився на Бромову руку, на якій не було жодної подряпини.

— Як ви це зробили? — пробелькотів юнак.

— Торкнися леза,—усміхнувся старий. Ерагон спробував і відчув під пальцями якийсь

невидимий бар'єр завтовшки з дюйм.

— А тепер зроби те саме із Зароком,— наказав

Бром.— Звісно, твій бар'єр відрізнятиметься від

мого, але виконуватиме ту саму роль.

Старий пояснив Ерагонові, як вимовляти слова, й уважно стежив за його рухами. Парубкові знадобилося кілька спроб, але невдовзі йому таки пощастило знешкодити лезо Зарока. Задоволений з того, він приготувався до бою, але Бром застеріг:

— Тепер мечі не завдаватимуть відкритих

ран, але кістки переламати можуть ще й як. Я б

262

цього не хотів, тому не бий мечем, як зазвичай. Удар по шиї може бути смертельний.

Ерагон кивнув на знак згоди й без попередження змахнув мечем. Поєдинок тривав далі. Бризнули іскри, залунав шалений брязкіт металу. Після вправ із палицею меч видавався юнакові занадто важким. Вимахувати Зароком з належною швидкістю було зовсім нелегко, тож невдовзі він отримав болючий удар по коліну.

Після закінчення двобою обидва мали безліч синців, хоча Ерагон постраждав сильніше за Брома. Він не переставав дивуватися, як після такої запеклої бійки на Зароці не залишилося жодної подряпини.

*

Безлюдний собор сповнювала лунка тиша. Повітря здавалося сухим і холодним, атолі стіни тяглися аж до високого склепіння, під яким людина почувала себе маленькою комахою. Вітражі у вікнах зображували картини гніву, ненависті й спокути, а мерехтливе сяйво денного світла, що пробивалися крізь них, кидало на гранітні лави кольорові відблиски. Решта собору поринула в темряву.

Поміж вікон похмуро височіли статуї. З острахом глянувши на них, парубок повільно рушив центральним проходом, нечутно ступаючи своїми шкіряними черевиками по кам'яній долівці.

Вівтар мав форму величезної мармурової плити без жодних прикрас. На нього, наче вказівний палець, падав одинєдиний сонячний промінь, в якому плавав золотавий пил. За вівтарем височіли органні труби. Вони пронизували стелю, немовби вириваючись назустріч усім стихіям. Мабуть, цей інструмент озивався на всі шалені вітри, що проносились над ДрасЛеоною.

На знак поваги Ерагон став на коліна й схилив голову Він не молився, а просто виказував пошану цьому величному собору. Від тутешніх кам'яних стін віяло скорботою й відчуженням. Ця зловісна споруда була холодна й нежива, але її мертвотний дотик нагадував про вічність, а також про таємничу силу, яка ховалася за її стінами.

Нарешті, Ерагон підняв голову й звівся на ноги. Упоравшись із хвилюванням, він прошепотів

413

кілька слів прадавньою мовою й повернувся, аби піти геть. Аж раптом юнак так і закляк на місці. Його серце, скажено закалатавши, від несподіванки ледь не вискочило з грудей.

Біля дверей собору стояли разаки й незворушно дивилися на нього. їхні оголені мечі тьмяно виблискували в густочервоному світлі. Один із разаків глухо зашипів, але ніхто не зрушив з місця.

Ерагон відчув, як всередині нього закипає лють. Він так довго переслідував разаків, що, здавалося, біль від їхніх злодіянь трохи притупився. Але зараз, коли помста знову нагадала про себе, юнак вибухнув, наче вулкан. З його вуст злетів якийсь божевільний рев, що, наче той грім, прокотився' собором. Блискавичним рухом юнак вихопив лук і, напнувши тятиву, швидко випустив кілька стріл. Та разаки ухилились від них з диявольською спритністю. Вони кинулись поміж лавами, залопотівши довгими полами своїх плащів, неначе крилами. Ерагон хотів вийняти ще одну стрілу, але раптом спинився. «Якщо вони знайшли мене, то Бром, мабуть, теж у небезпеці! — промайнуло йому в голові.—Я мушу його попередити!» Краєм ока юнак помітив, як до собору зайшов загін ратників, а надворі збираються все нові й нові вояки.