Слава ЗСУ!

— Але якщо я зможу прочитати чиїсь думки, хіба це не означає, що інші можуть зробити те саме зі мною? — вголос подумав Ерагон, підозріло поглянувши на старого.— Як дізнатися, чи не нишпорить хтось у моїй голові? І чи можна цьому запобігти?

— Чому ж не можна? Можна. Хіба Сапфіра ніколи не відгороджувалась від тебе подумки? — здивувався старий хитрун.

— Так, кілька разів,— пригадав юнак.— Коли вона потягла мене на Хребет, я не зміг до неї пробитися. Не те щоб 'Сапфіра мене ігнорувала —

257

вона просто нічого не чула! Просто звела довкола своїх думок один суцільний мур, та й годі.

— Мало хто відчуває, коли за його думками стежать, і лише обрані можуть цьому протистояти,— сказав Бром, поправляючи на руці пов'язку.— Це залежить від вишколу та від способу мислення. Завдяки магічній силі ти завжди знатимеш, чи не хазяйнує хтось у твоїй голові. Тоді ти зможеш позбутися чужинця, зосередившись на якійсь думці й забувши про всі інші. Наприклад, якщо ти думаєш тільки про цегляну стіну, то нічого, окрім неї, він у твоєму розумі не знайде. Однак довго утримувати зайду на відстані — це завдання, що потребує неабиякої енергії. Варто лише якійсь дрібничці відволікти твою увагу, як зведена стіна вмить розвалиться й ворог прослизне всередину.

— Як же цьому навчитися? — поцікавився Ерагон.

— Існує тільки один спосіб: вправи, вправи й іще раз вправи. Уяви собі щонебудь і спробуй якомога довше утримувати цей образ у пам'яті. Це найкращий спосіб, хоча мало хто володіє ним,— відповів старий.

«Але ж мені потрібна не досконалість, а всього лиш безпека,— подумки дивувався парубок.— Якщо я читатиму думки інших людей, то чи зможу впливати на них? Щоразу, дізнаючись нове про магію, я дедалі менше їй довіряю».

258

Коли вони підійшли до Сапфіри, та здивувала їх, рвучко озирнувшись. Коні нервово позадкували. Дракон уважно глянув на Ерагона й тихо зашипів. Юнак стурбовано закліпав очима, здивований станом істоти, і подумки спитав:

«У чому справа?»

«У тобі,— визвірилась та.— Уся справа лише в тобі».

Ерагои спохмурнів і зліз із Кадока. Тієї ж миті Сапфіра, вдаривши хвостом, збила його з ніг і пазурами притисла до землі.

— Що ти робиш? — закричав юнак, намагаю

чись звільнитися, але дракон був куди сильні

ший за нього. Бром, верхи на Сніговії, уважно

за цим спостерігав.

Сапфіра схилила голову, змушуючи Ерагона дивитись прямісінько їй у вічі. Парубок нервово запручався під її пронизливим поглядом.

— Ти! — шипів дракон.— Щоразу, як ти зникаєш зперед моїх очей, то потрапляєш у якусь халепу! Ти наче те мале цуценя, що скрізь пхає свого носа! А що буде тоді, коли ти запхаєш свого носа туди, де тобі його відкусять? Що тоді? Я ж не зможу тобі допомогти. До цієї миті я ховалася, аби ніхто мене не побачив, але годі вже!

— Я розумію тебе,— сказав уже спокійніше Ерагон,— але я старший і сам можу постояти за себе. Що ж до небезпек, то захист потрібен якраз тобі.

259

— Ти справді так гадаєш? — клацнула зубами

Сапфіра.— Що ж, нехай. Але завтра ти сідаєш

верхи на мене, а не на те недороблене створін

ня, яке ти називаєш конем. Або я нестиму тебе

у своїх пазурах. Урештірешт, ти вершник Дра

кона, чи не так? Чи я тобі байдужа?

її питання обпекло Ерагона, і він зніяковів. Знаючи, що правда на її боці, юнак усе ж таки боявся знов сідати верхи па Сапфіру, бо попередні спроби були найтяжчим випробуванням у його житті.

— Що там таке? — озвався Бром.

— Вона хоче, щоб завтра я летів із нею,— знітився Ерагон.

В очах старого несподівано заграли бісики:

— Ти ж маєш сідло! Гадаю, якщо уникати

сторонніх очей, усе буде гаразд.

Сапфіра, усе ще не випускаючи Ерагона з пазурів, мовчки чекала на його рішення.

— Але якщо на тебе нападуть чи станеться якийсь нещасний випадок? — гукнув до старого юнак.— Я ж не зможу тобі допомогти...

— Саме це мені й треба, малий,— сказала Сапфіра, ще міцніше притиснувшії юнакові груди.

— Варто спробувати,— озвався Бром, ховаючи посмішку— Тобі ж усе одно треба навчитися літати. До того ж, якщо ти летітимеш попереду, то зможеш побачити можливі засідки ворога.

260

— Добре, я спробую,— сказав Ерагон Сапфірі.— Відпусти мене нарешті.

— Дай мені слово,— не вгавав дракон.

— Невже це так необхідно? — обурився юнак.

Сапфіра мовчки кивнула.

— Гаразд, Даю слово, ідо завтра полечу з тобою. Тепер задоволена?

— Ще б пак! — відповів дракон. Він допоміг Ерагонові звестися па ноги й, відштовхнувшись від землі, здійнявся в повітря. У того ледь не спинилося серце, коли він побачив, як стрімко Сапфіра пронизує височінь. Зітхнувши, хлопець видерся на свого Кадока й подався слідом за Бромом.