Слава ЗСУ!

— Мерщій сідай на неї! — гукнув Бром.— І що б там зі мною не трапилось, залишайся в повітрі. Я прямуватиму на південь, а ви тримайтеся неподалік від мене. Якщо Сапфіру помітять, то це вже не гратиме жодної ролі.

Ерагон швидко заліз на Сапфіру. Здіймаю

чись у небо, він із сумом спостерігав, як ма

ленька постать вершника щодуху мчала курним

шляхом. 'Ь••■."■"'

— Ото!

— Ото,— слабким голосом відгукнувся Ерагон. Увесь його лівий бік був одним великим синцем; Шкіра набрякла, а в кількох місцях навіть луснула. Приклавши руку до рани, Мертаг ледь-ледь натиснув. Від болю хлопцеві аж в очах потемніло. Не втримавшись, він голосно зойкнув, а Сапфіра загрозливо загарчала.

Зиркнувши на дракона, Мертаг підняв із землі ряднину.

— Гадаю, у тебе зламані ребра,— сказав він, звертаючись до Ерагона.— Важко сказати скільки, але два — це точно, може, навіть і більше. Тобі пощастило, іцо ти ще не харкаєш кров'ю.— Юнак розірвав ряднину й перев'язав Ерагонові груди.

— Авжеж... мені пощастило,— погодився Ерагон, одягаючи сорочку. Він обережно видихнув повітря й повільно підійшов до Брома, помітивши, що Мертаг розрізав йому для перев'язки плаща. Коли він спробував оглянути рану, його пальці тремтіли.

— Не чіпай пов'язки,— застеріг Мертаг.— Без неї він зійде кров'ю.

Не звертаючи уваги на пересторогу, юнак ізсунув тканину з Бромового боку. Видовище було жахливе. З неглибокої на вигляд рани жебоніла кров. Мабуть, ця рана теж не загоювалась, як і ті, що їх разаки завдали нещасному Герроу.

Ерагон стягнув рукавички, марно намагаючись згадати потрібні* для зцілення слова.

429

«Допоможи мені, Сапфіро,— подумки попрохав він дракона.— Я надто слабкий, аби зробити це самотужки».

«Я з тобою, хлопче»,—озвалася Сапфіра, наблизившись. її думки ввійшли до Ерагонової свідомості, поновлюючи магічну силу.

— Вайзе хейл! — гукнув хлопець, випростав

ши руку над Бромом. Його долоня засяяла,

і рана старого прямо на очах зникла, немовби її

й не було. Мертаг мовчки спостерігав за діями

парубка.

За мить усе скінчилося — сяйво згасло, і виснажений Ерагоп присів навпочіпки біля дракона.

— Такого ми ще не робили,— сказав він Сапфірі.

— Разом ми зможемо робити все, чого не зможемо зробити поодинці,— відповіла та.

Мертаг оглянув Брома.

— То що, тепер він одужає? — спитав він.

— Я зцілив тільки те, що бачив,— пояснив Ерагоп.— На жаль, мої знання не дозволяють лікувати нутрощі. Тепер усе залежить від самого старого. До того ж, мені дуже кепсько...

— Тобі треба попоїсти,— схаменувся Мертаг.— Зараз я зварю якоїнебудь юшки.

Доки він куховарив, Ерагоп намагався зрозуміти, звідки взявся цей юнак. Зброя незнайомця була тонкої роботи, як і мисливський ріг. Отже, він міг бути або звичайним собі злодієм, або неабияким багатієм. «Навіщо ж йому разаки? — ніяк

430

не міг збагнути Ерагон.— Чому він теж уважає їх за ворогів? А може, він спільник варденів?» За якийсь час Мертаг тицьнув йому миску наваристої юшки, яку парубок швидко з'їв.

— Разаки давно втекли? — обережно спитав він замість подяки.

— Кілька годин тому— відповів юнак.

— Тоді нам треба вшиватися звідси, доки вони не повернулися з підкріпленням,— вирішив юнак.

— Ну ти то, може, і вшиєшся,— погодився Мертаг.— А ось старому це вже навряд чи під силу. Після того, як тобі між ребер встромили ножа, далеко не втечеш.

«Якщо ми зробимо для Брома ноші, ти зможеш летіти, як раніше з Герроу?» — подумки спитав Ерагон у дракона.

«Звісно,— відповів той,— Але сідати буде важкувато».

«Та нічого. Головне, що це можливо,—зрадів юнак і розповів про свій план Мертагу— То ти мені допоможеш?» — спитав він урештірешт.

Той мовчки кивнув на знак згоди й подався з табору шукати гілля, аби зробити ноші. Тим часом Ерагон зібрав розкидану разаками зброю й дістав із торби ковдру. Коли Мертаг повернувся з двома молодими деревцями, вони натягли її між стовбурами й поклали Брома в саморобні ноші. А вже невдовзі Сапфіра разом із непритомним Бромом важко здійнялася в повітря.

431

— Я ще ніколи такого не бачив! — у захваті

скрикнув Мертаг.

Коли дракон зник у нічному небі, Ерагон пошкутильгав до свого коня й насилу виліз у сідло.

— Дякую, що допоміг,— сказав він Мертагові.— А тепер краще їдь звідси, бо з нами тобі буде непереливки. Ми не зможемо захистити тебе від імперії, а мені б дуже не хотілось, аби ти через нас постраждав.

— Гарно сказано,— посміхнувся Мертаг, затоптуючи багаття.— А куди ви зібрались? Ви що, маєте денебудь сховок?