Слава ЗСУ!

, 449 >

— Чому? — спитав дракон.

— Не знаю,— знизав плечима юнак.— Просто коли я бачу ту жінку, то відчуваю, що вона для мене дуже дорога...

— Воно й справді дивно,— посміхнулась Сапфіра.

— Це ж іще чому? — звів брови Ерагон. Та дракон тільки похитав головою й подався геть із печери.

Юнак ще трохи посидів, думаючи про дивну поведінку Сапфіри, а потім виклав Мертагові план їхніх дій.

— Коли ви знайдете нього Дормнада й вирушите до варденів, я змушений буду покинути вас,— сказав той.— Зустрітися з варденами означає для мене те саме, що увійти неозброєним до Урубейна, до того ж — сповістивши всіх про свій візит!

— Але ж до тієї миті ми все одно будемо разом,— відповів Ерагон, і його голос несподівано затремтів.— А до Джиліда далеченько... Утім, нам варто вирушити ще до того, як упадуть сутінки.

— А тобі вистачить сили на подорож? — спитав розчулений Мертаг.

— Мені треба щось робити, інакше я збожеволію,— відповів парубок. Тренуватися на мечах, вправлятися в магії чи просто байдикувати — це тепер не для мене. Тому — вперед!

450

Вони загасили багаття, спакували речі й вивели коней із печери. Ерагон передав Мертагові повіддя Кадока та Спіговія й наказав спускатися в долину.

А сам він поліз нагору, час від часу зупиняючись, щоб перепочити, коли біль у ребрах починав йому добряче дошкуляти. Видершись на вершину гори, юнак побачив, що Сапфіра була вже там. Вони стали разом над Бромовою могилою, востаннє віддаючи шану пам'яті старого.

— Не можу повірити, що він пішов... наза

вжди,— нарешті озвався Ерагон.

Сапфіра витягла свою зміїну шию й торкнулася могили кінчиком носа. Повітря враз сповнилося тихим гулом, земля замерехтіла краплинами сріблястої роси, а могильний камінь почав вкриватися дивовижним коштовним візерунком. За мить звичайний піщаник, з якого було складено курган, обернувся на сяючий діамантовий склеп, зпід прозорого покриття котрого визирало незворушне обличчя Брома. З невимовним сумом Ерагон глянув на старого, який, здавалося, щойнощойно ліг відпочити...

— Як ти це зробила? — ледь чутно прошепотів юнак.

— На жаль, це єдине, що я можу для нього зробити,— відповів дракон.— Тепер час уже не торкнеться його. Нехай спочиває собі у вічному спокої.

— Дякую тобі,— тільки й сказав Ерагон. Він поклав руку на плече свого друга, і вони разом вирушили в дорогу.

ЛШП ІЗ ІУШЮІ

Г

хати верхи Ерагонові було страшенно незручно — дошкуляв біль у зламаних ребрах. Та незважаючи на це, він продовжував рухатися вперед і навіть не збирався спиняти коня. Сапфіра летіла поруч, час від часу розмовляючи з юнаком і намагаючись його підтримати. Мертаг упевнено їхав поруч, плавно повторюючи кожен рух свого скакуна. Ерагон деякий час спостерігав за сірим жеребцем.

— У тебе гарний кінь,— нарешті обізвався він. — Як його звати?

— Торнак. На честь тієї людини, яка навчала мене військової справи,— відповів Мертаг.— Цього коня мені подарували ще маленьким лошатком. У всій Алагезії годі знайти сміливішу й розумнішу тварину... Окрім Сапфіри, звичайно.

— Справді, чудовий скакун,— похвалив Ерагон.

— Так, але твій Сніговій теж нівроку,— за

сміявся Мертаг.

452

Того дня вони проїхали зовсім небагато, але Ерагон був радий відчути себе в дорозі. Подорож пустельними землями відволікала його від думок про нещодавні трагічні події. А шлях до ДрасЛеони лежав на кілька льє ліворуч від їхньої дороги. Мандрівники мали намір оминути це місто, повернувши до Джиліда, що лежав так само далеко на півночі, як і Карвахол.

Вони продали Кадока в одному з придорожніх селищ. Новий господар забрав коня, а Ерагон, відчуваючи докори сумління, поклав до кишені маленьку жменьку монет. Парубок проїхав на цьому коні ледь не половину Алагезії, урятувався з ним від ургалів, тож розлучатися було тепер дуже важко.

Дні непомітно проминали один за одним, а невеличка компанія мандрівників неухильно просувалася вперед. Під час подорожі Ерагон зрозумів, що в них із Мертагом насправді багато спільного. Іноді юнаки годинами обговорювали тонкощі стрільби з лука й узагалі багато говорили про полювання. Одначе була й така тема, якої вони, за мовчазною згодою, ніколи не торкалися: йшлося про їхнє минуле. Ерагон не пояснював, як він знайшов Сапфіру, де зустрів Брома та звідки він родом. А Мертаг ніколи не розповідав, чому його переслідує імперія. Це була дуже проста двостороння угода, й обидва юнаки неухильно її дотримувались.

453

Утім, під час довгого спілкування й цікавих бесід вони змогли більше дізнатись один про одного. Ерагона дивувало те, як добре Мертаг орієнтується в політичних справах і механізмах боротьби за владу, що точилася в імперії. Здавалося, він міг передбачити кожен крок будького з придворних вельмож, знаючи про його звички, поведінку або характер. Ерагон уважно слухав свого балакучого співрозмовника, і в його думках не раз зароджувались сумніви й підозра.