Слава ЗСУ!

506

Наступна зупинка була вже на світанку Неподалік несла на південь свої каламутні води річка Рамр. Значить, вони зуміли подолати чималий відтинок шляху.

— Нам треба знайти якусь місцину для пе

репочинку,— схилився на шию коня Ерагон, ра

діючи з того, що їм пощастило уникнути небез

пеки.

Вони розбили табір у заростях ялівцю, розстелили ковдри й обережно відв'язали ельфійку. Сапфіра терпляче чекала.

— Я вартуватиму до ранку— сказав Мертаг.

Ерагон щось буркнув на знак згоди й, загорнув

шись у ковдру, миттю заснув.

Відпочити як слід їм так і не вдалося, бо вдосвіта мандрівники знову збиралися в дорогу.

— Це вже третя ніч після нашої втечі з Джиліда,— раптом озвалась до Ерагона Сапфіра.— А ельфійка ще й досі не прокинулась. Вона не їсть і не п'є, тож довго не протягне. Треба щось робити.

— Що сталося? — спитав Мертаг, сидячи на коні.

— Ми говоримо про ельфійку— відповів Ерагон,— Сапфіру непокоїть її стан. Дівчина ще й досі не прокинулась, уявляєш? Мабуть, я загоїв не всі рани...

— А може, це Смерк перешкоджає? — припустив Мертаг.

507

— Тоді їй неодмінно треба допомогти.

Мертаг зліз із коня й схилився на/і дівчиною.

— Здається, вона просто спить,— здивувався він,— Цілком можливо, що не такий ельфі йський самозахист... Ллє чому він так довго триває? Адже небезпека минула, ми врятували її від Смерка...

— Та чи здогадується вона про це? — тихо сказав Ерагон.

— З цим можна й зачекати,— відповів Мертаг.— Натомість нам треба якомога швидше вируїпати, щоб не втратити перевагу над переслідувачами. Оглянеш її пізніше, коли ми робитимемо зупинки.

— Зачекай трохи,— попрохав Ерагон, Змочивши ганчірку, він обережно торкнувся вуст дівчини й обмив лице, почуваючись її єдиним захисником.

Після цього вони знову вирушили в дорогу, уникаючи великих пагорбів, па яких могла чатувати королівська варта. З тих самих міркувань і Сапфіра пленталась позад}', не здіймаючись у повітря. Було чути, як драконячий хвіст звивається по землі, немов велетенська синя змія.

Коли в небі з'явилася перша ранкова зірка, мандрівники вийшли на крутий берег, порослий чагарником. Десь далеко внизу шуміла вода, долаючи пороги.

508

— Це річка Рамр! — гукнув Ерагон..

— Так! — заклопотано озвався Мертаг.— Треба пошукати місцину, де б її можна було перейти.

— У цьому немає потреби,— озвалась Сапфіра.— Я перенесу вас.

— А коней? — в один голос спитали хлопці.

— Якщо ви їх притримаєте, то й коней теж,— сказав дракон.

— Мабуть, не варто,— почав вагатися Ерагон.— Це дуже небезпечно. Ліпше ми пошукаємо переправу.

— Ніні,— не вгавала Сапфіра.— Нам не можна гаяти часу.

— Як ти гадаєш, тут глибоко? — поцікавився Ерагон у Мертага.

— Хтозна,—знизав плечима той.

Тим часом Сапфіра вже встигла перелетіти річку й роззирнутися довкола.

— Гіршого місця для переправи годі й уявити,—сказала вона Ерагонові.—Річка з півмилі завширшки, до того ж кудись повертає.

— З півмилі! — злякано повторив парубок.— Може, справді краще перелетіти?

— Летіти з кіньми? — скептично скривився Мертаг.— Але ж вони бояться дракона! Та ще й така відстань... Нехай ліпше Сапфіра пошукає інше місце, нижче за течією.

Доки розлючений дракон шукав якусь безпечнішу переправу, юнаки встигли трохи попоїсти.

509

Невдовзі Сапфіра повернулась і сказала, що її

єн.

пошуки не принесли жодних результатів: па оагато миль уперед річка була такою ж широкою.

— Тоді я полечу першим і наглядатиму за кі

ньми на тому боці,—запропонував Мертаг.

Коли дракон, перенісши юнака, повернувся, Ерагон прив'язав йому до живота непритомну ельфійку й підвів його до коней.

— Чекай,— зупинив він Сапфіру, глянувши на її пазури, якими вона збиралася схопити нажахану тварину. Потім він перевернув сідло на коні так, аби вберегти його від подряпин. Але кінь усе одно щосили засмикався й жалібно заіржав, коли дракон злетів у повітря.

— Прокляття! — тихо скрикнув Ерагон.— Сапфіро, нас можуть почути!

Зрештою, це вже не грало якоїсь ролі — здалеку до них наближалися вершники короля. Перенісши одного коня, дракон повернувся за другим, безцеремонно схопивши його й глянувиїи на близьких переслідувачів.

— Я миттю! — запевнив він розгубленого юна

ка. За хвилину він і справді був біля господаря

й чекав, доки той видереться йому на спину.

Невдовзі втікачі були на іншому березі ріки.

Виснажені й перемерзлі мандрівники рущили далі, ледь не засинаючи в сідлі. Вони не збивались з дороги лише завдяки пильному оку Сапфіри,