Слава ЗСУ!

510

Невдовзі земля під ногами зробилась м'якою, коні почали швидко втомлюватися, тож мандрівники мусили дедалі частіше спинятися. Сонце почало припікати, а річка Рамр залишилась далеко позаду. Далі розляглася Хадарацька пустеля.

тстош

Д

ескінченні дюни тятися в цих пустельних землях аж до самого обрію. Вітер здіймав піщану куряву. Денеде траплялися хирляві деревця, а десь далеко попереду бовванів гірський масив. Ніде не було тварин, лише високо в небі ширяли якісь невідомі птахи, тому порожнеча здавалася ще більш гнітючою.

— А ти впевнений, що ми знайдемо тут їжу для коней? — спитав Ерагон, ледь повертаючи язиком. У роті йому пересохло, а горло весь час судомило від пилюки.

— Ось там, бачиш? — показав Мертаг у бік скелястих гір.— У передгір'ї має рости трава, й там можна буде випасти коней.

— Добре, якщо так,— відповів парубок,— Але спочатку треба відпочити.

512

Вони відв'язали ельфійку від живота дракона, трохи перекусили й лягли в затінку дюн. Сапфіра прилаштувалася поруч, розкинувши над ними крила.

— А тут непогано,— зауважила вона.— Можна жити роками, не помічаючи плину часу.

— А ще тут непогано літається,— сонно відповів Ерагон.

— І не тільки це,— не вгавав дракон.— Глянь, який тут простір! Недалечко гори, де можна сховатися, а також вистежувати дичину... А тепло як\

— Тобі що, справді тут подобається? — здивувався юнак.

— Авжеж!

— Ну, тоді ми обов'язково повернемось сюди, коли все скінчиться,— засинаючи погодився Ерагон. Сапфіра задоволено завуркотіла.

Настав ранок четвертого дня після їхньої втечі з Джиліда. Слід сказати, що втікачі справді від'їхали досить далеко від цього міста. На цей раз вони добре виспались і поновили сили. Переслідувачів ніде не було, але юнаки все одно не зупиняли коней, розуміючи, що імперія не відчепиться від них, доки вони будуть на її території.

— Галбаторіксу мабуть, уже повідомили про мою втечу,— вголос міркував Ерагон.— От він і вислав за нами разаків. Звісно, зараз вони ще далеко, але ми будьякої миті маємо бути готові дати їм відсіч.

— Так, цього разу мене вже не закують у кайдани,— загарчав дракон.

513

— Будемо сподіватися, що, переправившись через річку Рамр, ми відірвалися від переслідувачів,— відгукнувся Мертаг.

— Це ще вилами по воді писано,— сказав Ерагон.— Може, доки ми тут патякаємо, разаки вже ціляться нам у потилицю.

Перед заходом сонця мандрівники дістались тих гір, які бачили зранку. Утім, спека не спадала, дошкуляючи їм як ніколи. Шкіра була попечена, в горлі пересохло... Пустивши коней пастися на жалюгідну траву передгір'я, друзі розвели багаття.

— Цікаво, як далеко ми від'їхали? — спитав Ерагон, відв'язуючи ельфійку.

— Не знаю,— відповів Мертаг, зазираючи в казанок.— У нас надто мало води, нічим напувати коней, а ти питаєш про такі дрібниці.

— Заспокойся,— сказав юнак.— І приведи сюди коней.

Сапфіра вирила пазурами яму, а Ерагон, зосередившись, вимовив магічне закляття — і вже за мить ізпід землі задзюрчала вода. Вражений Мертаг мовчки набрав міхи й дав коням напитися. Потім зробила кілька ковтків Сапфіра, а за якусь хвильку до води припав і сам вершник. У нього майже не залишилося сил: видобуток води геть його виснажив.

Коли вони прокинулися наступного ранку, було доволі холодно. Мертаг і досі перебував

514

не в найкращому гуморі, та й Ерагоп почувався не вельми. Піл час сніданку він спитав у свого приятеля:

— Як ти гадаєш, мандри пустелею заберуть у нас багато часу?

— Ну, зважаючи на наші темпи, це забере не день і не два! — відповів той.— Але ж глянь, як багато ми вже пройшли.

— Нехай навіть так,— відповів Ерагоп.— Але, вочевидь, нам треба якнайшвидше звідси вибратися, бо мені вже остогидло кожної хвилини протирати очі від піску

Поснідавши, Ерагон оглянув ельфійку. Та лежала, як нежива, і тільки розмірене дихання виказувало присутність життя в її змарнілому тілі.

— Що ж з тобою таке? — прошепотів юнак,

витираючи пісок з обличчя ельфійки.— Як же

можна так довго спати й залишатись живою?

Зітхнувши, Ерагон прив'язав дівчину під животом дракона, а сам скочив верхи на вірного Сніговія.

Коли вони покидали табір, на обрії замерехтіло якесь незвичне марево. Мертагові здалося, що то міраж, а Ерагонові, на жаль, не пощастило розгледіти деталей... Хлопця дуже непокоїв стан ельфійки. Треба було щось робити, але що саме і взагалі, чим зарадити бідолашній, він не знав. Вони годинами говорили про це із Сапфірою, але так і не дійшли згоди.

515