Слава ЗСУ!

Опівдні мандрівники зупинилися перепочити. Підозріле марево на обрії набуло чітких обрисів. Тепер там чітко вимальовувались чарівні пагорби, вкриті лісом, що були немов підвішені в небі чиєюсь невидимою рукою. Ерагои протирав очі, хитав головою, та марно — видиво не зникало.

Незабаром мандрівники наблизилися до підніжжя гір, порослих лісом, над яким ген до неба тягліїся засніжені вершини. Це було схоже на величний мур, який поєднував Алагезію з небом.

— Та їм же нема кінцякраю! — прошепотів неабияк вражений Ерагои. Йому доводилось чути багато історій про Беорські гори, але вій ніколи не уявляв їхньої справжньої величі. Навіть Сапфіра, перейнявшись по/дивом господаря, почала пильно розглядати мальовничий ландшафт. Здавалося, що дракон згадав про своє походження з цих таємничих місць.

— Я почуваюсь тут, наче дитина,—гукнув він до хлопця.— Ці гори більші за мене!

— Так,— неуважно відповів замислений Ерагои.— Ми досягли краю пустелі. Мабуть, невдовзі зможемо побачити, що ж там, за нею...

Сапфіра зробила коло над дюнами.

— Можливо,— озвалась вона згори.— Але

не так скоро, як нам того хочеться. Тутешні від

стані й розміри важко порівняти з будьчим. Ці

землі могли б бути чудовим притулком і для вар

денів, і для ельфів. Що ти па це скажеш?

, 516 ,

— Та тут можна сховати цілий світ,— відповів

юнак.— І жодна імперія про це не дізнається.

Наблизившись до свого похнюпленого супутника, Ерагон торкнув його за плече:

— Ти тільки поглянь на це!

— Що, що таке? — буркнув той, протираючи очі.

— Кажу, поглянь яка краса! — не вгавав парубок.

Мертаг і справді роззириувся навсібіч.

— Що це? — вражено вигукнув він.— Хіба таке буває? Я бачив гори, але щоб такі...

— Сподіваюсь, істоти, які в них мешкають, будуть хоч трохи менші,— пожартував Ерагон.

— От якби відпочити в тому раю бодай кілька днів,— потягнувся його напарник.— Ця пустеля мене вкрай виснажила.

— Я теж стомився,— зізнався Ерагон.— Але не зупинюсь, доки дівчина не одужає, або... не помре.

— Не розумію... Ти що, гадаєш, подорож якось їй допоможе? — похмуро спитав Мертаг.— їй би полежати в ліжку, а не теліпатися в небі під черевом дракона.

— Може, й так,— зітхнув Ерагон.— Діставшись гір, ми зможемо переправити її в Сурду. Має ж там бути лікар, годний хоч чимось їй зарадити.

— Ось тоді й поговоримо про це,— відповів Мертаг, вдивляючись у захмарні верхівки гір.— Але спершу нам треба туди дістатися, відірвавшись від разаків.

517

За цілий день Беорські гори, здавалося, не наблизились до мандрівників ані на дюйм. І лише коні, зачувши свіжий вітрець, бадьоро несли стривожених вершників. Місцевість змінилася тільки під вечір. Денеде почали з'являтися стада газелей, що паслися у високій траві. Стомлені мандрівники, здолавши страшну Хадарацьку пустелю, з радістю розбили свій табір біля веселого струмочка.

«

Р

иснажені подорожжю, втікачі всілися довкола багаття, вітаючи одне одного зі щасливим завершенням тяжких випробувань. Задоволена Сапфіра височіла над друзями, лякаючи коней. Так, їм було про що згадати... Задивившись на полум'я, Ерагон тюдумки дивувався з того, як їм пощастило здолати такий довгий шлях усього за п'ять днів. Навіть для вершника це був справжній подвиг. Але найголовніше те, що тепер він поза межами імперії! Юнак, що виріс у ній, прожив усе життя за її законами, втративши рідних і близьких, відтепер вільна людина! Це було варте всіх скарбів світу

Розглядаючи на небі зірки, Ерагон раптом подумав про те, що некепсько було б збудувати цитадель, неприступну для жодного ворога

519

й непідвладну клятому Галбаторіксу. Як вершник, він мав би подбати про такий прихисток для всіх знедолених.

Зітхнувши, хлопець облишив свої мрії й задивився на ельфійку. І тут йому спала на думку одна ідея. Якщо він може читати думки людей і тварин, то чому б йому не спробувати прочитати думки дівчини? Звісно, одужавши, вона може образитись, але зараз склалася така ситуація, що тиждень її перебування без пам'яті вимагав зовнішнього втручання...

Не кажучи жодного слова про свої наміри, Ерагон спробував проникнути у свідомість ельфійки. Спочатку нічого не віщувало біди: у думках дівчини лунав легкий передзвін, неначе звук кришталевого дзвіночка. Та раптом у мозок юнака немовби ввійшов гострий ніж. Пекучий біль пройняв свідомість, не випускаючи її зі своїх обіймів. Хлопець відчайдушно намагався оборонятись, але болючі удари повторювались знов і знов, оскільки ельфійка твердо вирішила нікого не підпускати до власних думок.