Слава ЗСУ!

— Що сталось? — спитала Сапфіра.

— Нічого не вийде,—відповів Ерагон.— Я хотів обернути пісок на воду. Але це смішно... Тепер у мене немає сил навіть випити ЇЇ, не те що добути більше.

— Будь обережний,— попередив дракон.— Не варто поєднувати давні слова поновому, це може тебе вбити.

— Я знаю,—кивнув юнак.—Але це був єдиний спосіб перевірити мою ідею. Слухай, ось ти ж змогла обернути Бромову могилу на діамант, то чому ж я...

— Я не знаю, як це мені вдалося,— відповіла Сапфіра.

— Тоді спробуй зробити нам воду!

— Ерагоне! — докірливо мовив дракон.— Кажу ж тобі, я не контролюю свою силу Подібні речі трапляються поза моєю волею, розумієш?

502

Іноді мені це вдається, але зараз я така ж безсила, як і твій кінь.

— Неправда,— відповів на те юнак.— Ти — мо

гутній дракон.

Занудьгувавши, він знічев'я почав креслити в придорожній куряві карту Палапкарської долини. Туга за рідною домівкою поволі сповнювала його груди. Зітхнувши, Ерагон обтрусив руки й звівся із землі. Ідучи геть, він краєм ока зиркнув на свої креслення — і раптом помітив, ідо неглибокі борозни на малюнку наливаються водою!

— Сапфіро, поглянь! — закричав він драконові.

— Але як це нам допоможе? — уважно пригледівшись, спитав той.— Вода в пустелі схована дуже глибоко, а копати землю нам доведеться не один день.

— Та ні ж бо! — не вгавав задоволений хлопець.Якщо вона там, я її дістану, розумієш? Замість того, щоб обертати пісок на воду, я просто дістану її зпід землі. Дивись!

Ерагон зробив неглибоку ямку біля своїх креслень і подумки спрямував па неї магічну енергію. За якусь мить під його ногами несподівано зажебоніло слабеньке джерельце. Вода була цілком придатною для пиття.

— Ну добре,— бридливо понюхала калюжку

Сапфіра.— Але ж ми будемо в пустелі, де вода

ховається значно глибше.

503

— Усе одно дістанемо! —зареготав юнак.—Це зовсім легке завдання, якщо виконувати його повільно. Адже ти мені допоможеш?

— Не знаю,— завагався дракон.— Адже це може коштувати нам життя... Ти впевнений?

— Звісно, впевнений,— заспокоїв Ерагон дракона.

— Тоді повертайся до Мертага,—якось сумно посміхнувся той.— А я охоронятиму табір, доки ви спатимете. Не хвилюйся, у мене вистачить сил.

З болем у серці юнак глянув на стомленого дракона й поплентався до табору.

— Ну то що? — нетерпляче спитав Мертаг.— Ми вирушаємо в пустелю?

— Так,— відповів Ерагон.— Вирушаємо.

Він швидко перепбвів напарникові свій план і оглянув рани ельфійки. А вже потім ліг спати. Засинаючи, Ерагон іще довго згадував чарівне обличчя дівчини.

І»; \

тт гбмр

ранку всі прокинулись від пронизливого холоду й почали ладнатися в дорогу. — А як же нам бути з ельфійкою? — спитав Ерагон.— Верхи на Сапфірі не можна, бо в дівчини ще й досі не загоїлись рани. У пазурах Сапфіра теж її не понесе — це надто виснажливо для дракона. На коні? Теж ні, бо це дуже повільно...

— Якби ти летів на Сапфірі, то можна було б верхи,— озвався Мертаг.— Хоча, знову ж таки, її рани...

— А що як прив'язати дівчину до мого живота? — запропонувала Сапфіра.— Тоді я летітиму, не завдаючи їй болю. Хіба що її можуть вразити ворожі стріли, але цього можна не боятись, бо я летітиму дуже високо.

Ніхто не зміг вигадати якогось кращого плану, тож друзі так і зробили. Ерагон закутав ельфійку в ковдру й прив'язав до живота дракона.

505

— То що, уперед? — гукнула Сапфіра.— Мерщій, хлоп'ята!

— Я завжди любив перегони! — озвався Мертаг.

— Тим паче, що тепер ми змагаємось за власне життя! — нагадав Ерагон.

Юнаки хутко скочили па коней, дракон здійнявся в повітря, і всі разом подалися в бік далекої Хадарацької пустелі.

По дорозі Ерагон весь час думав про ельфійку. Це чарівне створіння було тепер разом із ним! Цікаво, що б сказав Роран? І чи зможе , він хоч колись розповісти йому про свої пригоди?

Решту дня друзі гнали коней безмежною /долиною, врядигоди роблячи невеличкі зупинки для перепочинку. Воїни з Джиліда, мабуть, залишились десь далеко позаду, але друзям усе одно слід було остерігатись королівської варти, що могла бути в зустрічних селищах. Двічі на шляху юнаків траплялися засідки, та Сапфіра встигала вчасно їх попередити. Утім, їм таки довелося з'їхати зі шляху, аби не втрапити в яку халепу.

Надвечір місцевість змінилася, довкола потяглися пагорби, денеде порослі кактусами.

— Попереду місто Булрідж,— озвався Мер

таг.— На нас обов'язково там чекатимуть, тому

нам слід оминути цю засідку по темряві.

Невдовзі друзі побачили й саме місто, щіль ._. но оточене вартою. Спішившись, утікачі обережно оминули засідку й знову рушили в дорогу.