Слава ЗСУ!

— Не проженуть,— заперечила Сапфіра.

— У будьякому разі,— підсумував Ерагон,— ми не дізнаємось про це, доки ельфійка не підкаже нам шлях. А вона його не підкаже. Отже, нам треба тікати. Тільки куди саме?

— Як на мене,—сказав Мертаг,—нам слід покинути імперію. Не зважаючи навіть на те, що всі безпечні місця досить далеко звідси. На півночі лежать ліси... Щоправда, на півдні є Сурда, де ти можеш знайти провідника до варденів,

498

але ж в інших напрямках... На заході тільки імперія та море, а на сході — суцільні пустелі.

— Принаймні там ми були б у безпеці,— зауважила Сапфіра.

— Ні, до Сурди ми не поїдемо,— твердо сказав Ерагон.— У такому разі нам довелося б перетнути всю імперію, оминаючи кожне місто чи селище.

— То ти хочеш перетнути Хадарацьку пустелю? — здивовано звів брови Мертаг.

— Не бачу іншого виходу,— відповів юнак.— Нам треба тікати, бо за кілька днів тут будуть разаки на своїх летючих конях.

— Але навіть якщо ми дістанемось пустелі ще до того, як вони тут з'являться,— засумнівався Мертаг,— вони все одно пас знайдуть.

— Якщо їм пощастить,— стояв на своєму Ерагон.

— Але ж пустеля! — не вгавав Мертаг.— Вона так далеко! І взагалі, що ти знаєш про ті землі?

— Знаю, що там спекотно й повно піску! — роздратовано відповів хлопець.

— Тактак, звичайно, гірко посміхнувся Мертаг.— А ще варто пам'ятати про отруйні рослини, змій, скорпіонів і сліпуче сонце. Ти колись бачив величезну рівнину на шляху до Джиліда?

— Ну то й що? — похмуро кинув Ерагон.

— Уяви собі, що Хадарацька пустеля, куди ти нас тягнеш, удвічі або й утричі більша за неї!

, 499 *

Засмучений юнак хотів був уявити цей про / стір, але не зміг. Розгорнувши ману Алагезії, він сумно поглянув на ті місця:

— Не дивно, що землі імперії закінчуються на початку цієї пустелі. Галбаторікс ніколи! не зможе заволодіти тамтешніми місцями.

— Усе, що не позначено на карті,— підсів ближче Мертаг,—свого часу контролювали вершники. Якби король виховав нових вершників, то імперія проковтнула б і пустелю, і ще багатобагато земель. Але я не про те: ми не зможемо перетнути Хадарацьку пустелю, бо надто слабкі для такого переходу Це безнадійно, друже!

— Не зовсім,—відповів юнак.—Поглянь сюди! Якщо ми рушимо в обхід, то витратимо на подорож місяць або й два. Але, повернувши на південний схід, ми значно скоротимо шлях. А потім зможемо рухатись уздовж Беорських гір у пустелю або до Сурди. Якщо вірити карті, то звідси до гір майже стільки, скільки до Джиліда.

— Але ж ми добирались туди цілий місяць!

— Це через мої рани,—відмахнувся Ерагон.— А тепер усе буде вдвічі швидше.

— Може, і так,— зітхнув Мертаг.— Та треба вирішити ще одну проблему. Ти, мабуть, помітив, що в Джиліді я купив харчів для нас і для коней? Ні? Авжежавжеж, хіба міг такий стратег, гяк ти, це помітити! Але як нам бути з водою? Кочові племена з Хадарацької пустелі зазвичай

500

приховують свої джерела від чужинців. А тепер згадай, скільки п'є Сапфіра. А коні? Може, ти щодня збираєшся викликати дощ?

Ерагон розгубився. Для дощу його магічної сили точно не вистачить. Навіть наймогутиіші вершники не могли про таке мріяти. «А може, я спробую обернути на воду пісок? — промайнуло в юнаковій голові.— Якщо це, звісно, не забиратиме надто багато енергії».

— Нічого, я маю одну непогану ідею,— рішуче сказав він Мертагові, коли вони вже покидали табір.— Якщо в мене вийде, то незабаром сам усе побачиш.

— І що ж ти замислив? — захвилювалась Сапфіра, поспішаючи слідом за ними.

— Щоб я так знав! — буркнув Ерагон.— Ти ж не зможеш летіти із запасом води для всіх нас?

— Стільки води я навіть не підніму,— похитав головою дракон,— а про те, щоб летіти, годі й думати!

— Отожбо й воно,— відповів хлопець. Він присів навпочіпки й пошукав камінець із ямкою завбільшки з ковток води. Поклавши в неї жменьку землі, Ерагон замислився. Як же обернути її на воду? Які слова треба казати? Зібравши всі сили, він несподівано для себе крикнув: «Делой мой!».

Тієї ж миті ямка в камені почала наповнюватись водою. Тільки тепер Ерагон згадав Бромове попередження про те, що деякі вправи можуть забирати багато сил і становити реальну

501

небезпеку для життя вершника. Схвильований, він хотів був зупинити дію магічної сили, але нічого не зміг зробити. Доки завдання не буде виконано, годі й сподіватися відмінити наказ. Тож юнакові не залишалося нічого іншого, як понуро чекати, доки енергія не піде з виснаженого тіла.

А коли ямка в камінці нарешті наповнилась водою, хлопець із подивом помітив, що ще й досі живий. Полегшено зітхнувши, він відчув шалений голод і спрагу