Слава ЗСУ!

— А то що? — зареготав Мертаг і штовхнув його в плече.— Удариш мене? Ану, спробуй!

— Я сказав, відчепися! — повторив Ерагон, завдавши зухвальцю блискавичного удару під дих. Від різкого болю той склався навпіл, але миттю випростався, вдаривши Ерагона ногою. Невдовзі вони зчепились і вже качалися по землі, намагаючись перемогти один одного. Нарешті Ерагонові таки пощастило перекинути через себе супротивника. Звівшись на ноги, він хотів був його добити, аж раптом драконячий хвіст зі свистом перетнув йому шлях, а коли хлопець спробував перестрибнути перешкоду, блискавичний удар

524

пазуристої лапи звалив його на землю. Краєм ока Ерагон помітив, що в такій самій ситуації опинився і його колишній приятель.

— Годі! — загарчала Сапфіра па свого госпо

даря.— Ти що, з глузду з'їхав? Бачив би тебе

зараз Бром...

Ерагон прекрасно розумів, що б сказав зараз Бром, тому його обличчя потроху почала заливати фарба. Але яке до цього діло драконові? Утім, він і не думав відпускати зворохоблеиих юнаків.

— Якщо не хочеш просидіти під моєю лапою цілу ніч,— озвалася Сапфіра,— маєш помиритися з Мертагом. Зрозумів?

— Ліпше просто мене відпусти,— скривився юнак.

— Ні,— пролунала тверда відповідь.

Ерагон насилу обернувся до приятеля, злизнувши з губи кров. Той, уникаючи його погляду, сказав, дивлячись кудись у небо:

— Ну що, вона збирається з нас злазити?

— Ні, доки не помиримось. Отож кажи, чого ти хочеш?

— Я вже пояснив, що не хочу їхати до варденів.

— Не хочеш чи не можеш? — перепитав Ерагон у напарника.

— А бодай тебе! — вилаявся той, намагаючись звільнитися віддраконячої лапи.—Не хочу,

525

розумієш? Вони вимагатимуть те, чого в мене нема!

— Хіба ти щось у них украв?

— Якби ж то! — гірко посміхнувся Мертаг.

— Тоді в чому справа? Ти вбив когось із них чи звабив їхню жінку?

— Ні, моя вина в тому, що я просто народився,— тихо відповів юнак, і Сапфіра нарешті звільнила обох друзів. Вони звелися й обтрусили з одягу пилюку.

— Здається, ти просто не хочеш відповідати на моє запитання,— сказав Ерагон, обмацуючи розбиту губу.

— Ну то й що? — знехотя мовив Мертаг.— Кажу ж тобі, вардени не зрадіють моїй появі, навіть якщо я принесу їм "голову короля, а швидше за все закують у кайдани...

— Слухай, може, всетаки розкажеш? — м'яко попросив вершник.— Ну, про те, що сталося, га? Часом я сам буваю не в захваті від своїх учинків, тому навряд чи суворо тебе засуджуватиму.

— Ні, ти не розумієш... Ідеться зовсім про інше,— зітхнув приятель.— Сам я нічого не робив, просто мій батько...

Несподівано різкий Сапфірин свист урвав їхню розмову.

— Гляньте! — гукнув дракон.

Здалеку до друзів наближався загін воїнів. Курява стелилася слідом за ними, зброя виблис

, 526 > ■

кувала під останнім сонячним промінням, а тьмяіночервоний прапор майорів над колісницею.

— Імперія,— зневірено сказав Ерагон.— Вона '.знайшла нас...

— Так,— кивнув Мертаг.— Але це ургали, а не люди.

— Звідки ти знаєш?

— Поглянь на їхній прапор. Адже це символ їхнього ватажка. Безжальної потвори...

— Бачу, ти колись зустрічався з ним,— сказав Ерагон.

— Було таке,— скривився Мертаг.— Маю чудові шрами на згадку. Можливо, ці ургали прийшли й не по наші душі, але тепер, побачивши здобич, вони не відчепляться. їхній ватажок не заспокоїться, доки не схопить дракона.

— Нам треба тікати! — вирішив Ерагон.— Якщо не хочеш до варденів, то давай хоч трішки проїдемо разом! Потім я відвезу до них Арію, а ти помандруєш собі далі. Ну то як?

— Треба подумати...

— Ніколи, друже,— відгукнувся Ерагон, ладнаючись у дорогу.— Якщо ми зараз розділимось, то ургали кинуться за тобою. А що ти робитимеш сам?

— Гаразд,— нарешті погодився Мертаг.— Але потім наші шляхи розійдуться.

Швидко зібравши речі, друзі скочили на коней і покинули табір. 'Сапфіра летіла над ними.

527

Можливо, ургалів було послано саме до варденів, тому треба якнайшвидше їх попередити — ця думка підганяла втікачів. Невдовзі переслідувачі залишились далеко позаду

і

«*

гжпгток

Д

а ранок мандрівники вже значно випереджали ургалів, але яких зусиль їм це коштувало! Виснажені божевільними перегонами, вершники ледь трималися в сідлі, а їхні коні були вкрай зморені. Голодному драконові, який не полював уже кілька днів, теж був потрібен відпочинок. Відтак Ерагон вирішив відпустити Сапфіру на полювання, а сам, переклавши ельфійку на свого коня, побіг поруч зі скакуном. Під час бійки Мертаг устиг добряче його відлупцювати, та це були дрібниці порівняно з можливою зустріччю з ургалами.