Слава ЗСУ!

Лісові хащі ставали дедалі густішими, заважаючи драконові рухатись, тож невдовзі він із ельфійкою мав здійнятися в повітря. Юнаки шукали вихід із лісу, орієнтуючись лише на близький плюскіт річкових хвиль. Це дуже сповільнювало їхній рух.

Нарешті вони таки вийшли до водоспаду, 4за яким лежала надзвичайно красива долина. Небо вкрилося хмарами, землю під ногами застилав суцільний килим моху, іцо робив усі тутешні ЗВУКИ ГЛУХИМИ.

— Я щойно бачила зграю якихось незвичних

птахів,— несподівано визирнула зза дерева Сапфіра.

538

— Та тут усе незвичне,— злякано буркнув Ерагон. Давай, мабуть, полетимо разом. Я хочу подивитися, чи далеко ургали.

— А мені... мені що робити? — спитав Мертаг,— Щось я не бачу ніякого виходу з цієї долини.

— Не хвилюйся,— відповів Ерагон.— Мабуть, вихід десь трохи далі. А поки що залишайся з ельфійкою, я скоро повернусь.

— Будь обережний,—застеріг його приятель.

Злетівши, Ерагон вирішив оглянути місцевість, аби знайти вихід із цього небезпечного лісу. Угорі повітря виявилось холодним і вологим, земля зникла з очей, а поруч пролітали самі тільки сірі хмари. Невдовзі попереду замерехтіли снігові шапки гірських вершин, засліплюючи очі своїм яскравим відблиском.

— Як ти таке витримуєш? — заплющив очі юнак.

— Дуже просто, мій зір сильніший за людський,—відповів дракон.

За якийсь час Ерагонів одяг вкрився суцільною крижаною кіркою, схожою на лицарські обладунки, а волосся на голові закам'яніло, немов крижаний шолом. Вони ще ніколи не літали так високо. До того ж, хлопець почав задихатися, бо в розрідженому гірському повітрі було занадто мало кисню.

— Треба забиратися звідси,— гукнув Ерагон

драконові, але той його не почув. Схилившись

539

набік, парубок знову щосили загукав, перекриваючи свист вітру, і ледь-ледь не зірвався із Сапфіри. Від напруги й страху його тіло зробилося якимось наче ватяним.

— Що це було? — пробелькотів він, сяктак прийшовши до тями.

— Ми піднялися надто високо,— пояснив дракон.— І між нами урвався зв'язок, тож мені довелося спуститись. Саме це й урятувало тебе, а заразом і меріє.

— Гаразд,— зітхнув юнак.— На сьогодні з мене досить. Давай краще пошукаємо ургалів. Сподіваюсь, для цього нам не треба буде здійматися до самого сонця?

Ширяючи в м'яких повітряних потоках, вони нарешті помітили ворогів, які впевнено просувалися долиною.

— Як вони можуть так швидко рухатись?— > здивувався Ерагон.

— Не знаю, що це за ургали,— відповіла Сапфіра, придивившись пильніше,—але вони значно більші за тих, кого ми допіру бачили. А тому швидші, витривалівіі й хитріші.

— Якщо так триватиме й далі, то вони невдовзі схоплять Мертага,— захвилювався юнак.

— Лісові хащі мають їх затримати,— сказав дракон.— А може, ти спробуєш зупинити їх магією?

— Ні, зупинити таку силу ворогів я не зможу. Хіба що ненадовго...

540

«Гат аи рейза ду ракр!» — проказав він закляття, і на разаків почав спадати гірський туман, важкий і густий. Але Ерагонові стало зле від втрати великої кількості енергії, за допомогою якої він підтримував зв'язок зі стихією. Його серце шалено закалатало, а в очах потемніло. Нелюдським зусиллям волі він зупинив дію магічної сили, туман розвіявся, й ургали знову швидко рушили вперед.

Ледь не задихаючись, Ерагон лежав на спині дракона. Тільки тепер він згадав, як Бром попереджав його про те, що на магічну силу неабияк виливає відстань, і, якщо спробувати пересунути предмет за милю від себе, це забере значно більше енергії, ніж тоді, коли б він був поруч. «І як же я міг це забути?» — картав себе парубок.

— А ще оте добування води в пустелі,— нагадала йому Сапфіра.— Може, наступного разу спробуєш воскресити мертвих? Адже це тебе вбиває!

— Добредобре,— знесилено відповів Ерагон.— Я буду про це пам'ятати. А зараз давай спускатися.

Підлітаючи до лісу, вони помітили на широкій галявині Мертага, що розглядав на стежці чиїсь сліди.

— Що у вас там трапилось? — замість привітання закричав він.

— Я переоцінив свої сили,— озвався Ерагон, зістрибуючи з дракона.— Зупинити ургалів мені так і не пощастило, натомість я сам ледь не загинув.

541

— Зрозуміло,— похмуро кивнув напарник.— У мене теж не краще. Я знайшов сліди таких тварюк, які тобі й не снилися. Не знаю, чи їх зможе подолати навіть Сапфіра. Утім, було б непогано, якби твій дракон покружляв над лісом, доки я блукатиму тут. Хай відлякує тих чудовиськ, а то вони ще чого доброго мене зжеруть...

— Ти жартуєш? — посміхнувся Ерагон.

— Якби ж то! — скривився Мертаг.—До речі, не можу повірити, що нас переслідують одні й ті самі ургали. Вони що, залізні? Пруть напролом, не відаючи втоми!