Слава ЗСУ!

— Не знаю, Сапфіра каже, що це вже не ті, яких ми зустрічали раніше. Здається, вони більші, чи як,— пояснив Ерагон другові.

— Ах ось воно що! — вигукнув той.— Тоді все зрозуміло. Це їхня еліта, друже. Уяви собі вояків у вісім футів заввишки, які не знають утоми і яких не здолаєш навіть уп'ятьох.

— Ми зможемо їх випередити?

— Навряд чи,—замислився Мертаг,їх багато, вони швидкі й мають чітку мету... Було б дуже непогано, якби нарешті з'явилися вардени, бо якщо нам доведеться битися з цими потворами, самі ми ніколи не впораємось. Навіть із допомогою Сапфіри, ось такто, друже.

— Кепські справи,— облизав сухі губи Ерагон.— У тебе є щось попоїсти? А як там, до речі, наша ельфійка?

542

— Тримай,— простягнув юнак окраєць хліба.— А з дівчиною гірше. Вона швидко марніє, втрачаючи останні сили. Мабуть, тобі доведеться самому летіти до варденів.

— Я тебе не покину,— відповів Ерагон, дожовуючи хліб і знову вилазячи на дракона.— Тим паче один на один з ургалами.

— Але ж вона не виживе, якщо залишиться зі мною...— почав наполягати Мертаг.

— Не кажи так,— урвав його Ерагон.— Краще спробуй її врятувати. І спокутуй гріх за смерть Торкенбранда.

— Ти знову верзеш якісь дурниці,— спохмурнів Мертаг і повернувся до коней, зачувши далекий клич ургалів.— Бо ти дуже мало про мене знаєш.

Не дочекавшись продовження розмови, Сапфіра знялася в небо, чим змусила Ерагона вкотре відчути підступну слабкість і невпевненість у власних силах.

— Може, відвезти ельфійку до варденів, а потім повернутись до Мертага? — спитав він.

— Вардени тебе не відпустять, бо подумають, що ти повертаєшся задля того, щоб викрити ворогам їхню схованку,— відповіла Сапфіра.— До того ж, за цей час ургали можуть напасти на хлопця.

— Ми відіб'ємо його! — зухвало гукнув Ерагон.

— Авжеж, відіб'ємо,— в'їдливо кивнув дракон,— За допомогою твоєї магії, чи не так?.. Це не той випадок, хлопче, розумієш? їх надто багато.

г 543 —>

— То що ж нам робити? — роззирнувся навсібіч Ерагон.— До речі, ургали якраз під нами... Може, хоч полякаємо їх з висоти камінням?

— А давай,— несподівано погодився дракон, спускаючись униз і хапаючи величезну каменюку. Ерагон і собі встиг прихопити трохи каменюччя.

За мить пролунав свист скинутого каміння, оглушливий хрускіт потрощених дерев, насамкінець почулися скажені зойки ургалів.

— Що, не подобається? — гукнув Ерагон. Під

бадьорені безладним відступом чудовиськ, вони

з драконом зробили ще кілька повітряних атак.

Та невдовзі почало сутеніти, і чужинці сховалися в густому лісі, продовжуючи просуватись у потрібному напрямку. Здавалося, їх нічим не можна було зупинити. Здалеку лунало виття тутешніх хижаків, які виходили на вечірнє полювання, приваблені незвичним рухом у їхньому царстві.

— І де ж цей клятий водоспад? — роззирався навсібіч Ерагон.— Ельфійка довго не протягне...

— Ти вже зробив свій вибір, залишившись із Мертагом і не відвізши її до варденів,— нагадала Сапфіра. Тому сиди спокійно, у мене вже спина болить від твого гоцання.

— Гаразд, тоді повертаймося,— наказав юнак.

Вони приземлились на березі річки. Неподалік було чути рев водоспаду. За мить із лісу з'явився Мертаг, ведучи за собою коней.

544

— Я чув, як ви скидали каміння,— посміхнувся він.— Невже допомогло?

— Де там! Це не зупинило ургалів,— відповів Ерагон.— Як дівчина?

— Жива,— озирнувся юнак,— А ти знайшов для мене вихід з долини?

— Ні, було надто темно,— спробував виправдатись приятель.—Я нічого не побачив...

— Ти хочеш сказати, що мені доведеться піти з тобою до варденів? — вигукнув Мертаг.— Як ти міг, друже? Як ти міг загнати мене в глухий кут?

— Я навіть не мав часу про це подумати, адже ургали були так близько! — образився вершник.

Мертаг спересердя тільки сплюнув і різко відвернувся.

— Ви ще довго? — озвався дракон,—Вороги вже на підході!

— Зачекай! — відмахнувся Ерагон, підійшовши до приятеля: — Послухай, Мертагу! Якщо ти обираєш життя, то мусиш поїхати з нами до варденів. Але я не хочу, аби там ти опинився в небезпеці. Тому скажи, що ти приховуєш? Чому ти боїшся з'явитися їм на очі?

Запала тривала мовчанка, під час якої було чутно, як ургали продираються крізь хащі. А потім Мертаг сказав:

— Добре, слухай... Я... Я син Морзана, пер

ший і останній із Форсворнів.

тншви ьплшя

Д

очувши таке, Ерагон утратив дар мови. Слова приятеля не вкладались у його голові. Морзан! Людина, яка зрадила вершників, залишившись найиідступнішим слугою Галбаторікса! Він не міг повірити власним вухам...