Слава ЗСУ!

— То що, будете довіку тримати мене у в'язниці? — поцікавився юнак.

— Ні, тільки доти, доки ти не згодишся па перевірку,— сказав ватажок,— Якщо ми знатимемо, що тобі можна довіряти, близнюки зітруть із твоєї пам'яті спогади про Фартхен Дур, аби ти нічого не розповів Галбаторіксу, й можеш бути вільний. Згода?

— Мої думки,— озвався Мертаг,— це єдине, що в мене ще не забрали. Багато хто намагався їх захопити, але я навчився захищатись, бо лише в думках я залишаюся вільний. Отож, ви не зможете перевірити їх навіть за допомогою ваших гевалівблизнюків. Я ліпше помру, ніж на це погоджуся.

— Гарно сказано,— зі співчуттям мовив ватажок.— Хоч я й не здивований твоїм вибором. Охорона!

Вхідні двері відчинились, і до покою увійшли озброєні вояки.

575

— Заберіть його й надійно замкніть,— наказав

Аджихад.— Стережіть його, як зіницю ока, доки

я не вирішу, що робити далі.

Охорона миттю оточила юнака. Проводжаючи поглядом друга, Ерагон прошепотів:

— Мені дуже шкода.

Той знизав плечима й вийшов з гордо піднятою головою.

Спохмурнівши, Аджихад плеснув у долоні й гукнув:

— А тепер усі геть, окрім хлопця з драконом! Негайно!

— Але ж володарю мій,— вклонився Орик.— Король гномів обов'язково схоче дізнатися про подальшу долю Мєртага. А ще питання про мою непокору...

— Я сам про все повідомлю Ротгарові,— махнув рукою володар.— А щодо твоєї непокори, то зачекай, доки я тебе не покличу. І близнюки нехай теж зачекають у коридорі.

Коли гном, уклонившись, вийшов за двері, в які здивовано зазирали близнюки, Аджихад стомлено впав у крісло.

— З ельфійкою все гаразд? — наважився порушити мовчанку Ерагон.

— Поки що ні,— суворо глянув на нього володар.— Але лікарі кажуть, що вона одужає. Вони пробули з нею всю ніч, бо отруєння виявилось напрочуд сильним. Дівчина неодмінно загинула б,

576

•

якби не ти. І за це тобі подяка від усіх варденів.

— А що ж тепер? — зніяковів юнак.

— А тепер,— зітхнув Аджихад,— я хочу, щоб ти мені все розповів. І про те, як знайшов яйце Сапфіри, і про інші пригоди. Дещо я вже знаю з Бромових листів, а дещо мені розповіли близнюки. Та мені цікаво, що скажеш ти, особливо про смерть Брома.

Спочатку Ерагон не хотів ділитися спогадами з незнайомцем, нехай навіть він і був ватажком славнозвісних варденів. Але Сапфіра попросила його не сперечатись, тож юнак нарешті погодився. Його розповідь тривала досить довго, він часто зупинявся й думав, як краще розповісти про ті чи інші події. Ерагон розповів і про Тейрм, хоча й приховав пророцтво Анжели, і про те, як Бром знайшов разаків. Про Джилід і сутичку зі Смерком, що найбільше вразило Аджихада. Коли юнак завершив, ватажок устав і почав походжати кімнатою.

— Смерть Брома — це жахлива втрата,— нарешті сказав він.— Бром був моїм близьким другом і могутнім союзником варденів. Він багато разів рятував нас від загибелі... І навіть тепер, коли його нема, він сприятиме успіхові нашої боротьби. Адже він послав нам тебе.

— Але чим я можу допомогти? — спитав юнак.

— Я поясню,— зупинив його Аджихад,— тільки трохи пізніше, бо зараз у нас є важливіші справи.

577

Ти кажеш, що ургали уклали союз із імперією... Це дуже кепсько, бо, якщо Галбаторікс збирається йти війною проти варденів, нам не вистояти. Я здригаюсь від однієї лише думки про те, що він пообіцяв цим потворам у винагороду. А ще той Смерк... Ти можеш його змалювати?

— Високий, худий, із червоними очима й таким самим червоним волоссям,— сказав Ерагон.— Вбраний у чорне.

— А який у нього меч? — напружився володар.—Ти бачив його меч? Він має довгу подряпину на лезі?

— Так,— здивувався хлопець.— Звідки ви про неї знаєте?

— Бо це моя мітка,—зловтішно посміхнувся Аджихад.— Я зробив її, намагаючись вирізати тому недолюдкові серце. Це був один із наших найбільших ворогів. Кажеш, він загинув? Як це сталося?

— Мертаг двічі поцілив у нього з лука,— сказав Ерагон.— Одна стріла влучила йому в плече, а друга — прямісінько поміж очі.

— Я так і знав!—у розпачі сказав ватажок.— Ви його не вбили, хлопці. Смерка можна знищити тільки тоді, коли влучиш йому в серце. А зараз він просто розчинився й з'явиться деінде, іще могутнішим, ніж раніше.

Засмучений Аджихад трохи помовчав і провадив далі:

, 578 ( .'.' *:; :

— До речі, Ерагоне, ти не менша загадка, ніж той недолюдок. Усім добре відомо, чого хочуть вардени: знищити імперію й розбити ургалів. А ось чого хочеш ти, не знає ніхто. І це має неабияк непокоїти Галбаторікса.

— А варденів? — тихо спитав юнак.