Слава ЗСУ!

— Гадаю, що ні,— обережно відповів Аджихад.— Більше того, маю надію, що ти виправдаєш наші сподівання. Справа в тому, що між нами існує певний кордон: маю на увазі, між гномами й людьми... Відтоді, як ти з'явився у Фартхен Дурі, багато хто поклав око на твою силу.

— І ви також? — поцікавився Ерагон.

— Може, й так,— усміхнувся ватажок.— Але ти маєш знати й дещо інше. Наприклад, історію Сапфіриного яйця. Бром розповів тобі, що сталося, коли він приніс його до нас?

— Ні,— відповів хлопець, глянувши на дракона. Той підморгнув йому.

— Коли Бром з'явився тут із драконячим яйцем,— почав Аджихад,— усі були дуже занепокоєні, бо гадали, що драконів давно не існує. Зрозуміло, вардени, гноми й ельфи хотіли мати такого могутнього спільника. Особливо гноми, бо з їхнього племені ніхто ніколи не був вершником. З другого боку, ельфи остерігалися влади людей, прагнучи переманити дракона до себе. Одним словом, була дуже складна ситуація... І тоді Бром запропонував компромісне рішення: нехай яйце

г 579 > : :•

буде то в одних, то в інших, і в кого з племен вилупиться дракон, тому він і належатиме. Зітхнувши, володар розповідав далі:

— Ми сподівалися, що це примирить наші народи. Утім, марно. Минуло десять років, але дракон так і не народився, тож і вершника для нього не було. Потім яйце викрали, а ельфійку, яка його перевозила, схопили ургали... І доки вона не прийде до тями, ми не дізнаємось, що сталося насправді. Нам відомо тільки те, що вона встигла викинути яйце перед тим, як її схопили нападники...

— То вона всетаки володіє магією? — здивувався Ерагон, згадуючи розповідь ельфійки про те, як вона протистоялаСмеркові у в'язниці.

— Це була одна з причин, з огляду на яку їй доручили перевезення яйця. Проте Арія була надто далеко, щоб закинути його до нас, бо кордони ельфів охороняються від проникнення будьчого магічного. Тому дівчина, згадавши про Брома, жбурнула яйце в бік Карвахола.

— А як вона взагалі опинилась у Паланкарській долині? — спитав юнак.— Адже вардени переховуються так далеко від тих земель. Чи, може, десь там мешкають ельфи?

— Я не мав би цього казати,— посуворішав Аджихад,— але я тобі довіряю. Ельфи ховаються далеко па півночі, у хащах Ду Вельденвардена. Ніхто з часів вершників не заходив так

. ^яо ^

далеко, тож ми не знаємо, чи вони й досі там. Принаймні, якщо Арія кинула яйце в бік Карвахола, то, мабуть, десь поблизу має бути схованка ельфів.

Озирнувшись, Аджихад притишив голос й провадив далі:

— Коли Арія зникла, її народ відмовився підтримувати варденів. їх\\я королева була дуже розлючена, гадаючи, що тут не обійшлося без нашого втручання, але не неправда. Так чи так, ельфи більше не допомагають нам у боротьбі з імперією, а військо голодує... Можливо, з поверненням Арії ельфійська королева перестане на пас гніватись. А тут іще ти, вершник, який урятував їхню подругу. Мабуть, вони схочуть, щоб ти продовжив свій вишкіл у них. Тільки на це немає часу...

— Це ж чому? — здивувався Ерагон.

— На те є кілька причин,— пояснив ватажок,— Поперше, останні новини про ургалів... Розумієш, зараз вардени в дуже непевній ситуації. З одного боку, ми маємо рахуватись із ельфами, і в той же час — не можемо сваритись із гномами, бо переховуємося в їхньому Тронжхеймі.

— А хіба гноми не заодно з варденами? — поцікавився юнак.

— Не зовсім,—похитав головою Аджихад.— Вони дають нам притулок і допомагають у боротьбі з імперією, але залишаються вірними своєму

саі

королю. Я не маю над ними такої влади, як їхній Ротгар, що співчуває нам, але не може піти проти ватажків місцевих кланів.

— А ці ватажки,— спитав Ерагон,— вони теж проти мене?

— Гадаю, що так,— втомлено озвався володар.— Ворожнеча між гномами та драконами існувала споконвіку, аж доки ельфи не поклали цьому край, оголосивши перемир'я. До того часу дракони винищували гномів і крали їхнє золото... Тож вогні не дозволять вершникові господарювати у власній країні. Адже один вершник, жорстокий Галбаторікс, уже належить до списку їхніх ворогів.

— А чому Галбаторікс ще й досі не знає про Фартхен Дур? — спитав хлопець.—Адже йому повинні були про нього розповісти, коли він вчився на вершника.

— Розповісти, може, й розповіли,— посміхнувся Аджихад.—Але ж не показали.

— Я знаю, що Фартхен Дур лежить у цих горах,— сказав Ерагон.

— Авжеж, коли загинув його дракон, Галбаторікс переїхав на інше місце,— почув він у відповідь.— Адже вершники більше не довіряли йому. Він хотів був бодай щось дізнатися, але ті воліли вмерти, аніж сказати йому хоч слово. Щодо гномів, то їх і досі ніхто не може зловити.