Слава ЗСУ!

— Ерагоие! — різко сказав дракон.— Мою власну долю теж було вирішено задовго до мого народження. Ми створені одне для одного, розумієш? Тобі дали шанс, заради якого будьяка людина погодилася б умерти! І ти ще нарікаєш на долю? Опам'ятайся, друже! Облиш свої сумні думки!

— Спробую,— зітхнув юнак.— Але минуле все одно не йде мені з голови.

— Знаєш, мені також було тривожно після смерті Брома,— раптом сказала Сапфіра. Така довіра неабияк здивувала Ерагона, адже раніше грізний дракон завжди був самовпевнений і незворушний.

606

Тим часом вони пролітали над Тронжхеймом. Схилившись униз, хлопець розгледів підлогу в кам'яниці, зроблену з Ісідар Мітрім, великого зоряного сапфіра. Отже, під ними лежала головна зала Тронжхейма. Дракон м'яко спустився вниз, заскреготавши кігтями по гладенькій поверхні сапфіра.

— Ти не зіпсуєш його? — захвилювався Ерагон.

— Гадаю, що ні,— озвалась Сапфіра.— Адже це не якийсь там звичайний коштовний камінець.

Злізши з дракона, хлопець зачудовано роззирнувся навсібіч. Вони перебували в круглій кімнаті без даху яка була майже 60 футів заввишки й 60 футів завширшки. Уздовж стін зяяли темні отвори більших та менших печер, до яких вели блискучі сходи. А крізь величезну арку з фортеці мали виходити дракони.

Ерагон пильніше придивився до коштовного каменя під ногами й раптом опустився додолу. Лежачи, він притулився щокою до прохолодної поверхні й спробував зазирнути вглиб мерехтливої таємниці. Покручені лінії та рухливі плями виблискували всередині й не давали розгледіти залу під ними. Зітхнувши, хлопець підвівся.

— Ми будемо спати нарізно? — сумно спитав юнак у Сапфіри.

— У моїй печері є ліжко й для тебе,— озвався дракон.— Ходімо, глянеш. Не розкриваючи крил, Сапфіра стрибнула до свого помешкання. Юнак, покректуючи, видерся слідом за нею.

607

^й^

^—

Зсередини печера виявилась темнокоричневого кольору Вона мала товсті стіни й була темною. Біля стіни лежала подушка для дракона, а неподалік виднілося ліжко. Помешкання освітлював одинєдиний ліхтар.

— А мені подобається,— сказав Ерагон.—

Принаймні тут почуваєшся в безпеці.

— Авжеж,— погодилась Сапфіра, вмощуючись.

Позіхнувши, хлопець і собі впав на ліжко.

— То що ти думаєш про місто й цього Аджихада? — несподівано спитав він.

— Не знаю,— знехотя відповіла Сапфіра.— Можливо, це нова тактика, для якої зброя вже нічого не важить. Натомість неабияку роль відіграють слова. Хоча близнюкам ми явно не подобаємось, та й майже всі гноми нам не довіряють. Узагалі, як на мене, нам варто дружити з тими, хто перебуває при владі.

— І при цьому залишатись незалежним? — в'їдливо спитав юнак.— Ти що, гадаєш, ми зможемо залишитись незалежним від усіляких там ватажків?

— Ну, поки що Аджихад нас поважає, а далі побачимо,— озвався дракон.— Хоча пізніше дружби з потрібними людьми нам просто не уникнути.

гоитнь

мшшгпптт

ти пш тптпш

ранці Ерагон чи не вперше за останній час почував себе в безпеці. Сапфіра дрімала на своїй подушці, й було чутно, як вона розмірено дихає. Хлопцеві було затишно, він не відчував голоду й міг спати, скільки заманеться. Душевна напруга, яка з'явилася після смерті Брома, нарешті таки вщухла.

— Мені більше не треба боятися,— радів Ерагон.— Хіба що я не знаю, як там справи в Мертага. Цю справу потрібно було негайно вирішити. Трохи перегодом юнак згадав і про Арію. Замріявшись, він мимохіть глянув на вихід з печери. Там сидів величезний котисько, умиваючись і час від часу позираючи на нього.

609

— Солембуме? — здивовано запитав Ерагон.'

— А то хто ж? — позіхнув пухнастий гість і звернувся до хлопця:

— Ну, то ти йдеш?

Хлопчак глянув на Сапфіру, яка прокинулась і уважно за ними спостерігала.

— Іди,— сказала вона Ерагонові,— Зі мною

все буде гаразд.

Дочекавшись хлопця, кіт різко вивернувся й кинувся в арку, що вела до Тронжхейма. Ерагон поспішив за ним. Спустившись на поверх нижче, він невдовзі вийшов до Вол Турін, Нескінченних Сходів.

Тепер парубок опинився на відкритій галереї, яка плавно повертала ліворуч, оминаючи центральну залу Тронжхейма. Між вузькими колонами, які підтримували арки, було видно Ісідар Мітрім, що виблискував десь угорі. На кожному поверсі зали збільшувалися, а сходи, пронизуючи десятки галерей, зникали у невідомість. Жолоб для швидкого пересування гномів тягнувся із зовнішнього боку сходів. Біля нього було звалено шкіряні килими для їзди. Праворуч Ерагон помітив якийсь темний коридор, в який і прямував Солембум, вимахуючи хвостом.