Слава ЗСУ!

— Зажди! — гукнув юнак до кота, але той

уже чкурнув за ріг.

Захеканий Ерагон наздогнав Солембума вже біля дверей, де кіт, муркнувши, всівся на долівку

610

й почав його чекати. Мабуть, це був умовний знак, бо двері прочинилися, і парубкові не залишалося нічого іншого, як увійти всередину

Ерагон опинився в незвичній анфіладі, яка складалася з двох кімнат, прикрашених настінним різьбленням. Тут було тепло й вогко, скрізь горіли світильники, а неподалік стояло величезне ліжко під балдахіном.

У центрі кімнати, на зручному стільці сиділа давня приятелька Анжела. Замість привітання вона просто посміхнулася до Ерагона.

— А ти що тут робиш? — здивувався юнак.

— Сідай поруч, і я все тобі розкажу,— відповіла знахарка, відкладаючи своє в'язання.— Але тут лише один стілець, і на ньому сиджу я, тож тобі доведеться посидіти на долівці.

Спантеличений хлопець умостився між діюма бутлями із зіллям.

— Отже,— почала Анжела,— ти таки й справді вершник. Я давно про це підозрювала, хоч і не була впевнена. Натомість Солембум знав, але нічого мені не сказав. Ще тоді, коли ти розповів про Брома, я мала б це помітити, але нехай... До речі, Сапфіра... Мені подобається це ім'я, воно дуже личить драконові.

— Бром загинув,— відповів Ерагон.— Його вбили разаки.

— Он як,— похитнулась відьма.— Віриш, мені дуже шкода.

611

— Але ти не здивована,— гірко зауважив юнак.— Це тому що ти передбачила його смерть?

— Тоді я ще не знала, чия це буде смерть,— заперечила Анжела.— Але я справді не здивована. Я бачилась із Бромом лише кілька разів, і він не вітав моїх магічних вправ. Його це дратувало.

— У Тейрмі ти пожартувала з його долі? — спохмурнів Ерагоп. Навіщо?

— Далеко в майбутнє зазирати не можна,— пояснила знахарка.— Тому я точно не знала, що його чекає. Як би тобі пояснити... Над Бромом висіло прокляття, і він був приречений на поразку, хоча й не з власної вини. Йому випала доля бути вершником, але він втратив свого дракона. Любив жінку, але цялюбов її згубила. Так, він вимуштрував тебе, але врештірешт і тут зазнав поразки. Єдине, чого він досяг, так це смерті Морзана, якого переміг у бою.

— Бром ніколи не згадував про жодну жінку,—здивувався хлопець.

— Людина, яка розповіла мені про це, не могла збрехати,— знизала плечима Апжела.— Але різне бува. Життя триває, і ми не повинні турбувати мертвих.

Повернувшись до в'язання, знахарка поринула в перервану роботу.

— Ну що ж, гаразд,— підвівся Ерагон.— Але

як ти опинилась у Тронжхеймі?

г 612 ^. • ■

— Наревіті хоч одне слушне запитання! — відгукнулася знахарка.— Згадавши Брома під час твого минулого візиту, я ніби поринула в минуле. А далі пішли чутки про вершника, за яким полює імперія. А потім іще ці згадки про драконяче яйце варденів... Тож я зачинила крамницю й приїхала сюди, аби про все дізнатися самій.

— То ти знала про яйце? — вражено спитав Ерагон.

— Ну звісно, знала,— відповіла Анжела.— Я ж не дурна і багато чого знаю про всіх. Ось і тут я лише місяць, а мені вже все наперед відоме. Здається, тутешнім мешканцям незабаром доведеться загинути. А чого шкодувати? Ці гноми, що століттями куйовдяться у своїх печерах, не дужето й переймаються власним майбутнім. От хіба що гриби у Фартхеи Дурі справді чудові...

— І чого ж ти й досі тут? — сумно посміхнувся хлопець.

— Того, що люблю бувати там, де спекотно,— відказала знахарка.— До того ж, Солембум подався слідом за тобою, а мені без нього стало нудно. Ну, а що цікавого сталося за цей час із тобою?

Зітхнувши, Ерагон коротко розповів про свої пригоди, не оминувши увагою й зустріч із Мертагом.

— Мертаг? — вигукнула Анжела.

— Я й так знаю, хто він,—сказав юнак.—Давай я закінчу, а потім ти будеш говорити, скільки захочеш. »

613

Дослухавши розповідь, Анжела поринула в задуму, навіть не помітивши, як Солембум стрибнув їй на коліна й переможно глянув на Ерагона.

— Так, це справді вражаюче,— нарешті озвалася знахарка, погладжуючи кота.— Галбаторікс об'єднався з ургалами, а Мертага викрито... Погодься, з цим хлопцем слід бути дуже обережним.

— Мертаг був мені вірним другом,—заперечив Ерагон.

— Все одно стережися,—наполягала Анжела.— І ще цей Смерк... Гадаю, тепер він є основним ворогом варденів, незважаючи на підступного Галбаторікса. Я ненавиджу його, він практикує магію, ще гіршу за чорну. Я би власноруч вирізала його серце тупшо шпилькою й викинула б свиням!

— Я не зовсім розумію,— спохмурнів юнак, вражений запалом знахарки.— Бром казав, що Смерк належить до тих магів, що користуються зіллям. Чому ж тоді вій гірший за інших?