Слава ЗСУ!

— Тому,— пояснила Анжела,— що заклинає не зілля, як усі маги, але людей, яких дурманить. До того ж, Смерка дуже важко знищити. Гадаю, тобі відомо, що це пощастило зробити лише двом — Лаетрі Ельфу й Ірнстадувершнику.

— Чув,— кивнув Ерагон, роззираючись кімнатою.— Але чому ти живеш так високо? Невже так зручніше? ..:~4

614

— Сказати тобі правду? — гірко посміхнулася відьма.— Я ховаюся. Справа в тому, що тут місцеві швидко дізналися, хто я насправді. І тепер просять, аби я зі своєю магією приєдналася до них. Особливо надокучливі близнюки. Урештірешт, я пообіцяла перетворити цих людців на жаб, але це не подіяло.

— Ти теж дозволила близнюкам читати свої думки? — спитав Ерагон.— Бо мене без цього не хотіли пускати до Фартхен Дура.

— Вони б не наважились,—пирснула Апжела.— Хай тільки спробують, і миттю застрибають жабами! Утім, не кажи їм, що ти мене бачив, бо знову доведеться переїздити... Вибач, я мушу йти, бо моє вариво з кореня мандрагори та язика тритона вже закипає. Але обов'язково заходь, як буде вільна хвилька.

— Гаразд,— пообіцяв юнак, прощаючись. Зістрибнувши з колін хазяйки, Солембум провів гостя до виходу й повернувся пильнувати за варивом.

Г 11 Ж фортеці на Ерагона чекав незнайо^^в мий гном.

■ — Арджетламе! — буркнув він.— То

Щ бі час іти "до Орика. ^ Да Побачивши Сапфіру, що виходила з печери з мечем у пазурах, він миттю дав драла.

— Навіщо мені зброя? — збентежився юнак.

— Вершники мають завжди носити при собі меч,— наполіг дракон.™ Можливо, Зарок і має криваву історію, але тебе це не обходить.

— Ти впевнена? — спитав Ерагон.— Пригадуєш, Аджихад попереджав, мовляв, мені не варто з'являтися на люди із Зароком.

— Кажу ж тобі, бери! — вигукнула Сапфіра.— І не дозволяй будькому вчити себе, що треба робити!

біб

— Добре, як знаєш,— погодився хлопець, ві

шаючи на пояс меч і вилазячи драконові на спи

ну. По дорозі він розповів Сапфірі про свою

зустріч із Анжелоюзнахаркою.

Під брамою Тронжхейма на них уже чекав Орик.

— Ходімо, мерщій! — збуджено загукав гном до прибульців.— Король Ротгар негайно хоче вас бачити!

— Де ми зустрінемось? — спитав Ерагон, не звертаючи уваги на злякані погляди вельмож, які обступили Сапфіру

— У тронній залі, під містом,— відказав гном, тягнучи хлопця коридором.— Шануй його, інакше він розлютиться. І добре подумай, перш ніж щось сказати.

Біля входу до зали стояли гномивартові, які, побачивши прибульців у супроводі дракона, грюкнули своїми кирками об підлогу, сповіщаючи про їхній прихід. Тієї ж миті двері розчинилися, впустивши прибульців до королівської зали, яка була величезною печерою. Углибині цієї печери, між безліччю сталактитів упереміш зі статуями великих правителів, було видно трон. Король гномів Ротгар велично сидів на ньому, заправивши білу бороду за пояс і скидаючись на пам'ятник своїх уславлених пращурів. На його голові був золотий шолом, прикрашений коштовним камінням, а груди

617

ч.

"V

прикривала бойова кольчуга, на колінах лежав величезний молот із вирізьбленим символом роду Ориків. Вираз його обличчя не вітцував нічого доброго.

Вітаючись, Ерагон став на одне коліно, тим часом Сапфіра залишалась непорушною.

— Підведися, вершнику,— пролунав низький

голос— Мені гіе треба кланятись.

Випроставшись, гопак зустрівся з Ротгаром поглядом.

— Аз кнурл деімі лапо!—сказав той нарешті, уважно розглядаючи прибульця.— Пам'ятай, каміння теж змінюється, як говорить стара приказка. Отже, я не зустрівся з тобою раніше, як це зробив Аджихад, бо мав справи з внутрішніми ворогами. Вони вимагали, щоб тебе було вигнано з Фартхен Дура. Утім, я переконав їх у тому, що з вершником не можна так поводитись.

— Дякую,— зніяковів Ерагон,— Я й не думав, що мій приїзд зчинить стільки галасу.

Король кивнув і показав рукою на статуї.

— Вершнику Ерагоне,—промовив вій.—По

глянь туди, де вічно застигли на троні мої попеч

редники. їх було сорок один, а я сорок другий.'

Перший король, славетний Корган, правив вісім

тисяч років тому. Коли прийде час, я посяду

серед них своє місце... Але до того часу гноми

правитимуть Фартхен Дуром, бо вони старші

за ельфів і драконів. і

618

При згадці про драконів Сапфіра невдоволено засовалась па місці.

— Отож, я старий навіть за нашими мірками,— вів далі Ротгар.—Я бачив і славу, і занепад вершників, приймав у цих стінах їхнього останнього ватажка Враедя. Дуже мало залишилось тих, хто пам'ятає ці благословенні часи. Але я не забув. І добре пригадую, що тоді можна було виходити у світ без зброї. Вершники оберігали громадський спокій. А тепер ти, прийшовши до нас, нагадав мені про минуле... Скажи чесно, чого тобі треба у Фартхен Дурі? Я знаю, чому імперія полює на тебе, але що ти збираєшся робити тепер?