Слава ЗСУ!

— Ми із Сапфірою просто хотіли відпочити,— відповів Ерагон.— Ми не завдамо вам шкоди, адже самі шукаємо притулку. Отож, якщо Аджихал не відішле нас до ельфів, ми воліли б залишитись тут.

— Виходить, ви ховаєтесь? — спитав Ротгар.— Хочете забути всі негаразди, пов'язані з імперією, і спочивати па лаврах?

— Аж ніяк! — обурився хлопець,—Ви повинні знати, що я маю достатньо вагомі причини для боротьби з імперією. І я можу допомогти тим, хто потерпає від Галбаторікса, бо маю для цього магічну силу

— А що про це думає твій дракон? — спитав король, явно вдоволений з Ерагонової відповіді.— Чому він тут?

, 619 >

«Перекажи йому,— скривилась Сапфіра,— що я хочу крові своїх ворогів і з нетерпінням чекаю того дня, коли ми полетимо на битву з Галбаторіксом. Я не маю жодного жалю ані до зрадників, які знищили драконячі яйця, ані до їхнього брехливого короля. Він сто років тримав мене в яйці, а тепер тримає в неволі двох моїх братів. І ще скажи, що я вірю в тебе».

Ерагон докладно переповів королеві Сапфірину промову, від якої той аж роззявив рота.

— Бачу, дракони не змінюються! — вигукнув Ротгар.— До речі, це стосується й людей. Наприклад, ти знаєш, чому цей трон такий незручний? Щоб ніхто на ньому довго не засиджувався! От і я зовсім не шкодуватиму за ним, коли настане час. А ти, Ерагоне/чи ти часом не хочеш посісти місце Галбаторікса, щойно воно звільниться?

— Мені не потрібна корона,— відповів на те парубок.—Досить з мене й обов'язків вершника. Звісно, якщо не буде кому правити, то...

— Авжеж, ти був би гідним правителем,—погодився Ротгар.— Але не тепер, Ерагоне. Часи хоробрих вершників давно минули... До того ж, я бачу в тебе меч нашого ворога. А ще подейкують, нібито ти подорожуєш із сином клятвопог*! рушника. Дайно я гляну на твою зброю. ^

Ерагон шанобливо передав Зарок у руки королю. Той жадібно схопив меча й уважно оглянув*» видовжене червоне лезо.

620

— Гарно зроблене,— похвалив він.— Узагалі,

ельфи дуже рідко кують мечі, бо більше полюб

ляють лук і стріли, але якщо вже вони беруться

за таку справу, то в них виходить просто не

перевершено. Утім, мені важко бачити цей меч

у своєму королівстві. Можливо, твоя власна

вдача змінить його криваву пам'ять.

Повертаючи зброю хлопцеві, король ніби між іншим спитав;

— Чи добре тобі прислужився мій племінник?

— Хто це? — здивувався юнак.

Ротгар звів густі брови.

— Орик — син моєї молодшої сестри,— пояснив король.— Він служить в Аджихада, виявляючи у такий спосіб мою пошану до варденів. Хоч наразі він, здається, знову повернувся під мою опіку. Я чув, що ти захищав його перед Аджихадом?

— Було таке,— трохи розгубився Ерагон.— Але, повірте, кращого провідника я в*е ніколи не зустрічав.

— Це добре,— посміхнувся влещений Ротгар.— На жаль, я більше не маю часу, аби продовжити нашу розмову,— на мене чекають радники. Але, якщо надалі тобі буде потрібна допомога гномів, то знай, що спочатку її треба заслужити. Ми нічого не забуваємо, але зараз важать не слова, а вчинки.

— Я пам'ятатиму про це,—запевнив юнак, вклоняючись на прощання.

621

— Тоді можеш іти,— милостиво кивнув Ротгар.

Ерагон і Сапфіра неквапом вийшли з королівської зали. Схвильований Орик чекав на них за дверима.

— Ну, як пройшло? — тихо вигукнув він.— Вас добре прийняли?

— Здається, так,— відповів Ерагон.— Але ваш король дуже поміркований.

— Тому він і править так довго,— задоволено відзначив гном.

«Я б не хотіла сваритися з ним»,— нодумки озвалась до хлопця Сапфіра.

«Я теж не хочу,— відповів юнак,— Навіть незважаючи на те, що він не любить драконів, хоч і не* показує цього».

«Тому, що дуже мудрий,—гмукнула Сапфіра.— Мабуть, його королівська величність помітили, що ледве сягають мені коліна, ось і не розводились багато про свою нелюбов».

Коли вони йшли центром Тронжхейма, Орик нарешті сказав:

— Знаєш, твоє вчорашнє благословення спра

вило неабияке враження на варденів. Місто гуде,

наче вулик. Дівчинку, якої торкнулась Сапфіра,

уже проголосили майбутньою героїнею й розміс

тили її разом з опікуном у найкращих покоях.

Мешканці тільки й говорять про це диво. Тепер

усі матері шукають тебе, аби ти благословив ще

й їхніх дітей.

, 622 >

— То що ж мені робити? — захвилювався Ерагон і нишком озирнувся.

— Не виходь із фортеці, то й не потрапиш на очі жінкам,— порадив гном.

Але хлопець іще не збирався повертатися до печери, йому хотілося погуляти містом разом із Сапфірою. Тепер, коли вони були поза межами імперії, не було жодної причини гуляти нарізно.